Залізці (до 1992 — Заложці, пол. Załoźce, нім. Saliszi) — селище міського типу Зборівського району на півночі Тернопілля.
У 1939—1941 роках та у 1944—1962 роках — районний центр Тернопільської області УРСР. Пізніше — центр селищної ради. Нині — адміністративний центр Залозецької селищної громади.
До Залізців приєднано хутори Дерехів, Зоряний (Бонзулі), Турчин.
Населення — 2816 осіб (2003)[2].
Географія[ред. | ред. код]
Розташоване 17 км на південь від Підкаменя, 35 км на північ від Тернополя.
Через Залізці пролягли автошляхи Р39 Тернопіль — Броди — Червоноград та Т 2013 Кременець — Почаїв — Зборів.
Залізці розташовані по обидва боки річки Серет. На східних околицях селища в неї впадає річка Гук. На правому березі річки Серет знаходяться Старі Залізці, на лівобережжі — Нові Залізці, хоча адміністративно — це один населений пункт. Частина селища прилягає до мальовничого ставу, який тягнеться аж до с. Чистопади. Раніше став був значно більший, він пролягав від Залозець аж до с. Ратищі. Після невдалої меліорації водних ресурсів цього регіону в середині ХХ століття, площа ставу зменшилась в рази, значні території було заболочено. Однак Залозецький став і зараз лишається найбільшою водоймою Тернопільщини.
Населення[ред. | ред. код]
За даними перепису 1999 року, проживало 2700 жителів. У путівникові Тернопільщиною за 1924 рік наводяться дані, що на початку XX століття у містечку проживало 8 тис. осіб.
Історія[ред. | ред. код]
Поблизу 3алізців виявлено археологічні пам'ятки доби пізньої бронзи.
Перша писемна згадка про Залізці датується 1483 роком. Тоді вони були частиною Олеських маєтностей, що після смерті Яна із Сенна перейшли у власність його сина Петра Сененського. В документі уточнення кордону між Польщею і Великим Князівством Литовським (1546 р.) вказано, що Залізці (Залозцы) заклав пан Мартин[3]. На початку XVI ст. король Сигізмунд I Старий подарував ці землі Мартину Каменецькому, який сприяв будівництву замку (за іншою версією, Мартин Каменецький став дідичем після одруження з донькою Петра Сененського Ядвигою). Після смерті Мартина Каменецького дідичем став його син Ян — ймовірно, подільський воєвода.
1516 року Залізці отримали статус міста, 1520 року — магдебурзьке право (прохання дідича Мартина Каменецького, дозвіл короля Сигізмунда I Старого). У 1578 р. рідні брати Ян та Альберт (Войцех) Каменецькі (сини ротмістра Ян Каменецького, який помер 5 лютого 1560 р.) поділили спадок: віддали Залізці разом з селами Гаї-за-Рудою, Гаї-Розтоцькі (Гаї Залозецькі) у власність молодшому брату Станіславу (мав посаду львівського підкоморія, помер 1612 р.[4]).
Після Каменецьких власниками містечка була родини князів Вишневецьких (зокрема, Януш, Константин), Олеських, згодом — львівський староста Єжи Мнішек.
1603 року перед походом на Москву в Залізцях перебував Лжедмитрій I. 1604 — Єжи Мнішек, для допомоги Лжедмiтрію I — своєму зятеві — захопити московський престол, заставив містечко за 40 тис. злотих угорському магнатові Ю. Другету. Після цих подій Залізці перейшли у власність Вишневецьких.
1649 полк Максима Кривоноса здобув місцевий замок. 1675 року татари, не взявши фортеці, знищили будівлі та посіви, тому 1677 року польський сейм звільнив жителів містечка від сплати податків на 12 років.
1743 року перейшли у власність до Потоцьких (до гетьмана коронного Юзефа Потоцького), які 1768 року продали містечко М. Ронікерові.
1772 року 3алізці прилучені до Австрії. Містечко належало до Бродівського, від 1788 — Золочівського округів (циркулів).
У середині XVIII століття в 3алізцях споруджено суконну фабрику, в другій половині XIX ст. збудовані водяний млин, цегельня, винокур. з-д.
Під час І світової війни 3алізці зазнали значних руйнувань, населення було евакуйоване.
Від вересня 1920 містечко — під владою Польщі. Діяли «Просвіта», «Сокіл», «Відродження» та інші українські товариства, кооперативи.
У січні 1940 р. створено Заложцівський район (існував до кінця 1962 р., коли 3алізці перейшли до 3борівського р-ну).
Від 9 липня 1941 до 23 березня 1944 р. 3алізці перебували під німецько-нацистською окупацією. 7 березня 1944 р. 3алізці ненадовго зайняв партизанський загін М. Шукаєва.
У 1961 р. 3алізцям надано статус селища міського типу (смт).
У ніч на 11 травня 2014 року невідомі підпалили храм Покрови Пресвятої Богородиці Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ у селищі, вчинили зневагу на Святими Тайнами.[6][7]
Символіка[ред. | ред. код]
Герб[ред. | ред. код]
Матір Божа з дитиною на руках.[8]
Пам'ятки[ред. | ред. код]
Залозецьке джерело[ред. | ред. код]
Залозецьке джерело — гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення. Розташоване нижче від дамби ставу біля колишнього кафе «Рибалка». Оголошене об'єктом природно-заповідного фонду рішенням виконкому Тернопільскої обласної ради від 26. 12. 1983 № 496. Перебуває у віданні Залозецької селищної ради. Площа — 0,01 га. Під охороною — джерело питної води, цінне у науково-пізнавальному, оздоровчому та естетичному значеннях.
Залозецький замок[ред. | ред. код]
Зведений у 1516 р. за сприяння Марціна Каменецького. Побудований з пісковика, в плані[9] чотирикутний з 4-ярусними баштами і комірами з підйомним мостом, перекинутим через рів з водою. Житлові будови розташовувались вздовж периметру стін — північної і південної. У північній частині був 2-поверховий палац. У північно-західній частині розташовувалися 2-ярусні каземати з арочним проїздом головних воріт по центральній осі фасаду та кутовою, неправильною в плані 5-гранною баштою. В'їзна брама мала білокам'яний портал з рустованих пілястр, що несли антаблемент тосканського ордеру. Підвальний ярус башти, перекритий напівциркульним зведенням[10], вів з двору замку вузьким довгим коридором і сполучається з казематами[11]. Перебудовувався замок наприкінці XVI ст. та в першій половині XVIII ст. Замок обороняв жителів від татар та турків, захищав поляків від облог козаків. За хазяйнування тут Вишневецьких та Потоцьких замок перетворюється на панську резиденцію. З цього замку в 1604 році Лжедмітрій І за підтримки короля Сіґізмунда ІІІ Вази та власника замку — князя Костянтина Вишневецького готував похід на Москву.
Після того, як Потоцькі залишили Заложці, нові власники замку перетворюють замок на фабрику сукна, потім влаштовують в старовинних стінах бровар.
На сьогоднішній день збереглися фрагменти північної та західної стіни, напівпідвальний поверх з вузьким коридором.
З замком пов'язана легенда: «Літом 1675 року замок взяли в облогу турки та татарами. Після двох невдалих спроб взяти замок приступом, вирішили поворожити. Мовляв, як Аллах скаже — так і буде. Для ворожби взяли чорну курку, її завдання полягало визначати в яку сторону потрібно рухатись війську. Курка, побігла туди, звідки її принесли, в турецький табір. Це сприйняли, як знак до відступу і облога була знята».
Костел Святого Антонія[ред. | ред. код]
Костел був побудований з пісковика в XV ст. В 1547 році сини Мартина Каменецького зробили фундуш для костелу.[12] Собою поєднував стилі пізньої готики та ренесансу. В 1730 році перебудовується коштом Юзефа Потоцького в бароковому стилі. Тут в криптах знайшли свій спочинок князі Константи та Януш Вишнівецькі. На сьогоднішній день перебуває в руїнах. Подекуди проступають залишки поліхромії на стінах, збереглися вітражні решітки.
Покровська церква і дзвіниця[ред. | ред. код]
Зведена в 1740 році, як костел. У другій половині XIX ст. над нефом зведений декоративний розділ, а бічні фасади увінчані щипцями.[13]
Дзвіниця розташована на південь від церкви, є архітектурним твором в стилі пізнього бароко. Складається з 4-х пілонів, об'єднаних арками і несучих антаблементів з фігурним фронтоном, завершеним сегментним зламом багатопрофільного карнизу.[14]
Церква Пресвятої Трійці[ред. | ред. код]
Греко-католицьку церкву Пресвятої Трійці було зведено у Старих Залізцях на початку ХХ ст. Парох Старих Залізців о. В. Склепкович був головою місцевого осередку товариства «Просвіта». Тепер храм належить УПЦ КП[15]
Костел Непорочного Зачаття Діви Марії[ред. | ред. код]
Костел після Другої світової війни закрили. У 1994 р. його передали римсько-католицькій громаді. Зараз сюди приїздять для відправ священики з Тернополя[16]
Пам'ятники[ред. | ред. код]
- Т. Шевченку (1995),
- В. Якубовському (1997, скульптор В. Садовник),
- пам'ятний знак «3алізці 1483 р.»
- односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1984)
- воїнам Радянської Армії (1958) — збудований на одній із могил радянських воїнів (4 та 1 індивідуальна)[17],
Соціальна сфера[ред. | ред. код]
Діють спеціалізована загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням іноземних мов, музична школа, будинок культури, бібліотека, лікарня, кілька аптек, відділення зв'язку, пекарня, спиртозавод, завод продтоварів, ПП «Скала», ВАТ «Агропромтехніка», рибгосп, перукарня тощо.
Відомі люди[ред. | ред. код]
Уродженці[ред. | ред. код]
- Бойко Максим — музикант (тромбоніст, бас-гітарист) гуртів «TaRuta», «Проперганджа», «Без Голови», «Юркеш» (також бек-вокал), «Гайдамаки»[18]
- Бутринський М. — релігійний та громадський діяч,
- Дучинський Е. — художник,
- Євтушенко Олег Іванович (* 1952) — український лікар-онколог, доктор медичних наук, професор.
- Музика Ярослава — художник,
- Негребецька І. — піаністка,
- Дольницький Ісидор — видатний учений-богослов,
- Хоміцький О. — педагог і літератор,
- Якубовський Володимир («Бондаренко») (1915—1 червня 1947) — курінний УПА, шеф штабу УПА ВО-3 «Лисоня».
- Ярмаш Григорій — футболіст, гравець національної збірної України з футболу.
Пов'язані із Залізцями[ред. | ред. код]
Проживали[ред. | ред. код]
- Голубович Сидір — адвокат, громадсько-політичний діяч,
- Кос-Анатольський Анатолій — композитор, на честь якого названа Залозецька ДМШ.
- Фортуна Василь — посол до Галицького сейму 1-го скликання (1861—1866 роки) від округу Залізці — Зборів
- Складан Софія — активна діячка національно-визвольного руху на Залозеччині (ОУН-УПА)[19].
Працювали[ред. | ред. код]
- Адам Врубель — ксьондз, громадський діяч, репресований, був тут адміністратором парафії.[20]
Парламентські посли від Залізців[ред. | ред. код]
- Олійник Петро — землевласник (господар ґрунту) з Бліха, посол Галицького сейму 4-го скликання.[21]
Дідичі[ред. | ред. код]
- Юзеф Потоцький, помер в місцевому замку[22]
- Станіслав Потоцький — надав значну суму для будівництва костелу авґустіянів у місті.[23]
Немає коментарів:
Дописати коментар