Енциклопедія Серета й Дністра: Чортків

Чорткі́в — місто обласного значення (з 2013 року) в Тернопільській області України. Центр Чортківського району. Розташоване над річкою Серетом у південній частині галицького Поділля. Характер міста — адміністративно-торговельно-ремісничий. Нині є незначна промисловість: харчова, швейна; підприємства для обслуговування залізничного транспорту. 1 квітня 1930 року до Чорткова приєднано села Вигнанку^[2], Синякове і Чортків Старий^[3], а також хутори Менькове та Рудькове.

Чисельність наявного населення міста, на 1 грудня 2017 року, становить 29 065 осіб, а чисельність постійного населення — 28 913 осіб. Понад 90 % — українці, національні меншини — поляки, вірмени, євреї, росіяни та ін.

Етимологія[ред. | ред. код]

Дослідники пов'язують назву міста зі злим Чорнобогом, за іншими переказами назва походить від першого поселенця К. Чорного або від Чортової долини, що була відома до виникнення поселення. Також існує ще одна гіпотеза про походження назви місцевості від прізвища поляка Чартковського — магната, якому належали дані землі. Але в основі останньої версії лежить анахронізм: Чартковський отримав Чартковіце (Чортків) через століття після першої згадки про це місто^[4].

Географія[ред. | ред. код]

Місто Чортків розташоване у лісо-степовій зоні Західно-Подільської області, в долині річки Серет — лівої притоки Дністра.

У місті є ПКіВ ім. І. Франка, парк Героїв Небесної Сотні.

Заповідна Катальпа (Чортків)

Зростають ботанічні пам'ятки природи місцевого значення: монастирські сосни, сосна Веймутова, шкільний дуб, платани-кучерики, платани ім. З. І. Довголюка та чортківська катальпа.

У Чорткові є 162 вулиці та 5 провулків^[5].

Місцевості:

Бердо
Добровідка
Долішня Вигнанка
Золотарка
Кадуб
Калічівка
Манькова
Рудькова
Синяково
Старий Чортків

Історія[ред. | ред. код]

Перші згадки[ред. | ред. код]

За легендою, городище Біла ІІІ поблизу хутора Мокляки є залишком первісного міста Чортків. За припущеннями дослідників, це городище — літописне місто Моклеків.^[6]

Польський період[ред. | ред. код]

Перша писемна згадка — 1427 р.^{[джерело?]} як с. Чартковіце Теребовлянського повіту, власність Я. Прадонтича, очевидно сина Прадонти Копичинського. У 1522 році Чортків — власність Є. Чартковського,^[7] який збудував дерев'яний замок.

1522 р. король Сигізмунд І Старий дозволив І. Чартковському підняти с. Чартковіце до рівня міста, надав йому маґдебурзьке право. 1560 р. Чортків отримав підтвердження маґдебургії і герб міста.

На початку XVII ст. власники Чорткова Ґольські збудували замок із каменю та цегли. 1604 року власник Чорткова Станіслав Ґольський отримав привілей на проведення 2-х ярмарків та торгів у неділі. Згодом Чортків — власність Потоцьких гербу Пилява, від кінця XVIII ст. — Садовських, які здали його в оренду австрійському урядові.

1524, 1549 років Чортків зазнав значних руйнувань від нападів турецько-татарських завойовників.

Під час Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького Чортків — один із центрів повстання. Восени 1655 року московсько-козацькі полки захопили Чортків, взяли у полон власника міста брацлавського воєводу Павела Потоцького (оборона тривала 4 дні^[8]).

Під час польсько-турецьких війн 1672–1699 років місто без великого супротиву перейшло до рук турецьких завойовників, тобто опинилося під владою Туреччини, а місцевий замок став резиденцією турецького субпаші Чортківської нахії Кам'янецького (Подільського) еялету^[9]. У 1683 році відбувся штурм чортківського замку-фортеці польськими військами під командуванням Стефана Потоцького, у результаті чого паша разом з турецькою залогою були вибиті з замку. За умовами Карловицького міжнародного конгресу 16 січня 1699 року було підписано договір Османської імперії з Річчю Посполитою, за яким останній офіційно повернули Поділля, включаючи частину території сучасної Тернопільщини, у тому числі й Чортків. Таким чином Потоцьким повернули їх чортківські маєтки разом з замком, останній, у свою чергу, як панська садиба перебував у їхній власності до кінця XVIII століття^[10].

1722 року Стефан Потоцький видав грамоту, в якій визначено компетенцію міських урядників, права чортківських жидів (євреїв). У цей час місто було оточене валами, 2-ма мурованими брамами (Бучацькою, Кам'янецькою), дерев'яною Замковою брамою, мало принаймні 1 башту (Ягільницьку); мало 132 християнські доми, 110 єврейських. Останнім Потоцьким, який володів містом, був син попереднього власника, генерал-лейтенант Йоахім Потоцький. Його донька Францішка вийшла заміж за маршалка двору Сілезія^{[джерело?]} Потоцького — Станіслава Костку Садовського^[11].

У складі імперії Габсбургів[ред. | ред. код]

Чортків на мапі Королівства Галичини та Володимирії у 1777—1782 роках

Від 1772 р. Чортків належав до австрійських володінь Габсбургів у Священній Римській імперії (Заліщицька, згодом Чортківська округи); 1809–1815 — до Росії як одне з міст Чортківського округу Тернопільського краю. Від 1867 — центр повіту.

У складі Австро-Угорщини[ред. | ред. код]

Старий залізничний вокзал. Чортків

1880 р. в Чорткові працювали цегляний завод, олійня, млин, фабрики сільськогосподарських знарядь, рому та лікерів. 1897 року через Чортків пролягла залізниця Тернопіль-Станіслав (нині Івано-Франківськ).

1907 року польське «Товариство школи середньої» відкрило гімназію.^[12]

У 1910 році в місті відкрито українську гімназію, один з її співзасновників був Юрчинський Остап^[13].

Перед початком першої світової війни Чортків, як важливий адміністративний центр, почав сильно розбудовуватися. З'явилося багато показних урядових та приватних будинків, зокрема, будівля окружного суду, кляштор (монастир) сестер Милосердя (шаритки), міський базар, стильний будинок польського гімнастичного товариства «Сокул» (пол. Sokól)^[14] тощо.

1914 року до початку 1-ї світової війни у місті базувалися: І дивізіон 2-го полку драгунів,^[15] 95-й полк піхоти (70 % особового складу — українці)^[16] австро-угорської армії.

1914—1918 роки, Перша світова війна[ред. | ред. код]

Від серпня 1914 до липня 1917 р. у Чорткові перебували російські окупаційні війська.

3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 30 000 осіб.^[17]

Після розпаду Австро-Угорської імперії з військових і цивільних осіб у місті сформувався Окружний військовий комітет, який припинив діяльність після створення Окружної військової команди ЗОУНР, яка у свою чергу проіснувала до червня 1919.^[18]

Листопадовий чин. Українсько-польська війна (1918—1920)[ред. | ред. код]

У листопаді 1918 року місто увійшло до складу української держави — ЗУНР. 5 листопада в повіті Чортків встановлено українську владу (також у повітах Підгайці, Самбір)^[19]. Повітовий комісар: д-р Остап (Євстахій) Юрчинський, адвокат, діяч УНДП. Міський комісар: Никифор Даниш, директор гімназії, діяч УНДП. Делегат до УНРади: д-р Остап Юрчинський.^[20]. 13 листопада 1918 року, за наказом Державного секретаря військових справ ЗУНР Д. Вітовського, було створено 12 окружних військових команд УГА, у тому числі одну в Чорткові, що діяла на території Борщівського, Бучацького, Гусятинський повіт (ЗУНР), Заліщицького та Чортківського повітів до середини липня 1919 року, тобто до переходу УГА за Збруч. Чортківську окружну військову команду створено на базі 95-го австрійського піхотного полку та очолив її отаман В. Оробко. До її складу входили: коші запасних полків піхоти, артилерії та кінноти, вишкіл, команда жандармерії, булавна сотня, окружний військовий суд та військова команда Чорткова.

У місті діяв Запасний саперний курінь Української Галицької Армії (пізніше реорганізований на Технічний курінь, командант — Корнило Кізюк^[21]), який формував і вишколював 9 саперних сотень УГА, з яких 4 були приділені до корпусів, 5 до бригад.

Важливу роль у встановленні української влади у місті відіграв доктор М. Соневицький.^[22] Місто було центром військового округу ЗУНР.^[23] Червень 1919 р. — Чортківська офензива УГА, у рамках якої здійснено військову операцію зі взяття Чорткова. У липні 1919 р. в Чорткові розташовувалася канцелярія Президента (з 9 липня — диктатора^[24]) ЗУНР Євгена Петрушевича, сюди приїжджав на переговори Головний Отаман УНР Симон Петлюра.

Діяли українські товариства «Просвіта», «Січ», «Сокіл», «Луг», «Сільський господар», «Союз українок», «Рідна школа» та інші, окружний союз кооператив.

Між двома війнами (1921—1939)[ред. | ред. код]

У міжвоєнній Польщі (1919—1939 роки) Чортків був місцем базування військових підрозділів Війська Польського. До 1929 року тут розміщувалися 2 ескадрони і керівництво 9-го полку Малопольських уланів; потім їх перевели до Теребовлі, натомість у місті з'явилася бригада Корпусу охорони кордонів.

У 1920 році польськомовна гімназія, відкрита 1907 р., стала державною, називалась на честь Юліуша Словацького.^[12]

У 1938 році коштом українців Чорткова й округи збудували нове приміщення гімназії товариства «Рідна Школа».^[25]

Початок другої світової війни. «Перші совіти» (1939—1941)[ред. | ред. код]

24 серпня 1939 року був підписаний славнозвісний договір про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом (Пакт Молотова — Ріббентропа), який гарантував нейтралітет Радянського Союзу в конфлікті Третього Рейху з Польщею та країнами Заходу, та давав можливість повернення Радянським Союзом втрачених Росією в Першій світовій війні територій. До договору додавався секретний протокол, яким визначались радянські та німецькі «сфери впливу» в Північній та Східній Європі. Цей договір вирішив долю народів, які тривалий час проживали мирно, а тепер через політичні ігри Радянського Союзу та Німеччини вимушені полишати свої домівки.

Німеччина розпочала польську компанію, а саме вже 1 вересня 1939 року напала на Польщу таким чином розв'язавши ІІ Світову війну. Лише за 27 днів війська Вермахту окупували частину Польщі та вийшли на умовлену лінію Керзона. У той самий час Радянський Союз не поспішав вводити свої війська до окупованої Польщі, а лише 17 вересня 1939 року передові і диверсійно-штурмові загони Червоної Армії перетнули радянсько-польський кордон на річці Збруч. Таким чином Радянський Союз отримав змогу представляти агресором лише гітлерівців, а своє вторгнення пояснювали як «звільнення з-під гніту іноземних поневолювачів мешканців західноукраїнських та західнобілоруських земель..».

22 вересня відбулася зустріч двох армій поки ще союзних держав, а ось Польща як держава припинила своє існування. Відповідно до умов таємного протоколу німецькі окупаційні війська відійшли за Сян та Західний Буг, а на території східної Галичини, у тому числі й на Тернопіллі була встановлена нова влада.

26-28 жовтня 1939 року у Львові так звані «Народні Збори Західної України» ухвалили чотири декларації — про встановлення радянської влади в Західній Україні, про входження Західної України до складу СРСР і возз'єднання з УРСР, про конфіскацію поміщицьких і монастирських земель, про націоналізацію банків і великої промисловості. Народні Збори проходили під пильним оком та з тиском на виборців з боку радянської влади. Депутатами від міста були обрані П. П. Осавуленко (увійшов до складу президії НЗЗУ) та робітниця С. І. Туркевич.

За новим адміністративно-територіальним поділом Тернопільської області (воєводства) на райони (замість ґмін), 1939 року було прийнято рішення про створення Чортківського району.

22 червня 1941 року Гітлер без оголошення війни напав на СРСР. Відступ Червоної армії спричинив 28 червня — 2 липня 1941 року до масових страт підрозділами НКВС, так званими «розстрільними групами», як в'язнів Чортківської тюрми, так і представників місцевої інтелегенції та мирних мешканців Чортківщини. Підрозділами НКВС було знищено понад 800 осіб (на цвинтарі є могила невідомих), зокрема, 2 липня 1941 року енкаведистами було вбито 8 римо-католицьких ксьондзів: чотирьох в приміщенні домініканського костелу святого Станислава — 85-літнього ігумена Гієроніма, двох молодих братчиків і костельного паламаря Воцентовича, ще чотирьох страчено на березі Серету — отців Яцека Місюти, Юстина Шпирлака, Анатоля Знамеровського і старшого братчика Анджея Бурковського. Тіла чотирьох ксьондзів вбитих у костелі було поховано на міському цвинтарі у гробівці під домініканською капличкою, а тіла страчених біля річки, були там поховані місцевими мешканцями і лише 2 липня 1991 року відбулося перепоховання чотирьох домовин з останками закатованих ксьондзів на міському цвинтарі.

Під німецькою окупацією (1941—1944)[ред. | ред. код]

6 липня 1941-23 березня 1944 Чортків — під німецькою окупацією (крайсгауптманшафт Чортків). 27 листопада 1942 р. на полі між Чортковом та селом Ягільниця гітлерівці розстріляли 52 в'язні Чортківської тюрми (насипано символічну могилу).

У березні 1942 року у Чорткові створено гетто (див. Чортківське гетто) для 6800 євреїв. До вересня 1943 року більшість з них були або розстріляні поблизу міста у Чорному лісі, або відправлені до винищувального табору в Белжеці^[26].

Радянський період (1944—1991)[ред. | ред. код]

Через майже повну руйнацію Тернополя унаслідок запеклих боїв у Чорткові упродовж 1944—1946 років перебували деякі обласні установи та організації.^[27]

У січні 1973 року в Чорткові сталася безпрецедентна подія, яка примусила здригнутися не лише репресивних органів Тернопілля, а й Києва і навіть Москви. У ніч на 22 січня над Чортковом замайоріли синьо-жовті прапори та було розклеєно листівки патріотичного змісту. Якщо до цього часу траплялися випадки, коли прапори піднімалися поодиноко, то цього разу їх здійнялося аж чотири, до яких додалися розклеєні великоформатні листівки. Ця акція була приурочена до 1-ї річниці (2 січня 1972 року) від початку проведення масових арештів радянськими силовими структурами українських патріотів (було заарештовано понад 200 осіб) на теренах цілої України.

У 1987—1988 роках Чортківщиною прокотилася перша хвиля за відбудову та відкриття сплюндрованих комуністами храмів, ініціатором цього став Володимир Мармус — колишній політв'язень, який 1984 року повернувся з 11-літнього заслання. Наприкінці 1988-го — початку 1989 років починається створення Тернопільської філії УГС. Першими кандидатами у члени організації стають Роман Шкробут (с. Шульганівка) та Ярослав Вовк (с. Стара Ягільниця) і одразу ж включаються в роботу організації, зокрема збирають підписи за закриття Чорнобильської АЕС. У цій справі добру підтримку УГСівцям подала студентська група Чортківського медучилища разом зі своїм викладачем Романом Басарабою. 28 січня 1990 року в Чорткові відбулися установчі збори районної філії УГС, на яких головою Чортківської філії обрано Володимира Мармуса.

У своїй діяльності УГС проводила заходи, спрямовані на реабілітацію жертв політичних репресій сталінського режиму. Тому її курс був направлений на створення товариства «Меморіал», осередки якого щойно було створено в Москві та Києві. На установчій конференції 4-5 березня 1989 року її головою був обраний В. Мармус.

Вважалося, що в УГС люди ще бояться вступати, то в «Меморіал» як товариство не політичне, а історико-просвітницьке люди підуть, адже майже у кожного хтось був репресований. Але це також розуміла й тодішня влада, тому й вирішили перехопити ініціативу. 26 квітня 1989 року в приміщенні станції юних техніків, за вказівкою вищого партійного керівництва, було зібрано певну аудиторію.

Та це не зупинило членів УГС від своїх планів створити незалежний «Меморіал». 19 серпня 1989 року, в тодішньому «Комсомольському парку», зібралося трохи більше 20 осіб і у присутності тернополян — Л. Горохівського, Л. Черкулія, М. Осадци, Б. Ткачика провели установчі збори товариства «Меморіал», на яких обрали координаційну раду, у складі: голова — І. Кравчук, члени ради — А. Шкабар, Б. Саган, Я. Сов'як, В. Мармус, Р. Шкробут, Є. Пиняк та М. Дзюба.

8 липня 1989 року римо-католицькій громаді Чорткова передано домініканський костел святого Станислава, а 6 жовтня 1989 року відбулася перша відправа греко-католицької громади в церкві Вознесіння Господнього (вул. Зелена).

12 листопада 1989 року з ініціативи голови товариства «Меморіал» біля могил вояків УГА та братської могили жертв комуністичних репресій на міському цвинтарі відбулася поминальна панахида за участю владики Павла Василика. Після панахиди відбувся багатотисячний мітинг, під час якого було зібрано кошти на впорядкування могили жертв комуністичних репресій та будівництво пам'ятника воякам УГА. По радіо «Свобода», того дня сповістили, що на мітингу було близько 10 000 осіб.

24 листопада 1989 року в залі станції юних техніків відбулися установчі збори Чортківської районної організації НРУ за перебудову, де було обрано координаційну раду з 20 членів, а 28 листопада на засіданні координаційної ради НРУ Олександра Степаненка обрали головою районної організації, заступниками — Романа Басарабу й Володимира Мармуса.

13 січня 1990 року у Чорткові відбувся мітинг до Дня Злуки, а 21 січня усі патріотичні сили району взяли участь у «живому ланцузі», що з'єднав, того дня, Київ, Львів, Івано-Франківськ та Ужгород, як символ духовного єднання людей східних та західних земель України.

25 лютого 1990 року на міському стадіоні «Харчовик» проведено передвиборний мітинг на підтримку кандидатів від демократичних сил: до Верховної Ради УРСР — Мирослава Мотюка, до Тернопільської облради — Олександра Степаненка, Володимира Мармуса та інших.

9 березня 1990 року, з нагоди Шевченківських свят, чортківськими осередками Товариство української мови імені Тараса Шевченка, НРУ, УГС, «Меморіалом», під звуки українського гімну «Ще не вмерла Україна» (перше публічне виконання гімну в місті), у центрі міста Володимир Мармус підняв національний прапор України.

29 липня 1990 року, на основі чортківського осередку УГС, було створено перший у районі осередок політичної партії УРП, головою якої обрали Володимира Мармуса.

16 вересня 1990 року на головному майдані міста демократичні сили провели мітинг проти підписання союзного договору.

16 грудня 1990 року у місті створено осередок Союзу українок, головою якого обрано О. Гац, а офіційно оранізація була зареєстрована, як чортківська районна організація Союзу українок, лише 17 липня 1995 року.

13 липня 1991 року на урочистому засіданні районної та міської рад з нагоди першої річниці проголошення Декларації про державний суверенітет України, уперше на офіційному рівні, звучить гімн України.

18 серпня 1991 року, у Москві створено так званий ДКНС — організація, метою якої було збереження СРСР шляхом усунення від влади діючого президента держави, дії якого учасники комітету розглядали як неконституційні. Вже наступного дня, 19 серпня 1991 року, очільники чортківських осередків НРУ за перебудову Роман Басараба та УРП Володимир Мармус підписали спільну заяву-протест проти учасників заколоту, у якій засудили дії т. зв. ДКНС. Пізніше цю ж заяву підписує секретар чортківського райкому КПУ Ю. Філяк.

Підписанню заяви передували події в стінах Тернопільського обкому КПУ. 20 серпня 1991 року в будівлі Тернопільського обкому КПУ пройшла нарада під головуванням першого секретаря Івана Бойка. Результатом стала заява, підписана усіма секретарями місткомів та райкомів, яка містила заклик — не збиратися на вуличні акції протесту, залишатися на робочих місцях, не піддаватися на провокації екстремістів та чекати розпоряджень обкому. Єдиним, хто не підтримав заяви, був секретар Чортківського райкому КПУ Ю. Філяк, який був вимушений залишити приміщення обкому партії. Лише 24 серпня 1991 року пройшли позачергові пленуми райкомів та місткомів, які постфактум засудили дії ДКНС та скерували до ЦК КПУ телеграму з вимогою дати оцінку серпневим подіям на позачерговому з'їзді партії.^[28]

25 серпня 1991 року за участю усіх партій та громадських організацій демократичного спрямування району у центрі міста відбувся багатолюдний мітинг, на якому було засуджено діяльність КПРС-КПУ, як злочинної організації та поставлено питання про її остаточний розпуск.

26 серпня 1991 року на засіданні міськвиконкому було вирішено питання демонтажу пам'ятника В. І. Леніну на центральному майдані Чорткова, який демонтували того ж дня. Цим ж самим документом було вирішено перейменувати вул. Жовтневу на вул. Незалежності, вул. Леніна — на вул. Шевченка, Комсомольський парк — на Молодіжний. Усі ці події символізували падіння комуністичної влади на теренах Чортківщини.

Новітня історія[ред. | ред. код]

19 липня 1992 року освячене місце та наріжний камінь у сквері за будівлею Чортківської РДА під майбутній греко-католицький храм Верховних Апостолів Петра і Павла.

14 жовтня 1992 року освячено наріжний камінь у сквері біля чортківської тюрми (СІЗО), де заплановане встановлення пам'ятного знака жертвам політичних репресій (1939—1941) років. Освячено пам'ятний хрест на честь 50-ї річниці УПА.

За постановою Верховної Ради України Чортків отримав статус міста обласного підпорядкування.

Станом на кінець 2015 року — одне з двох міст області (також Тернопіль), яке має діючі очисні споруди.^[29]

Пандемія коронавірусу[ред. | ред. код]

Докладніше: Пандемія коронавірусної хвороби 2019

Докладніше: Коронавірусна хвороба 2019 в Україні

Докладніше: Коронавірусна хвороба 2019 у Тернопільській області

Станом на 12 квітня 2020 року в місті було інфіковано 19 осіб COVID-19, з яких 10 — медиків.^[30]^[31]

Демографія[ред. | ред. код]

Зміни населення
Рік	Населення	Зміна
1931	19 000	—
2017	29 065	+53.0%
2018	28 969	−0.3%

Національний склад населення[ред. | ред. код]

1931 — 19 000 мешканців, у тому числі 22,8 % українців (греко-католиків), 46,4 % поляків (римо-католиків), 30,0 % євреїв.
1959 — 60 % українців, 25 % росіян, 3 % поляків, 2 % євреїв.
2001 — 32 000 мешканців

Мовний склад населення[ред. | ред. код]

Місто розташоване на території наддністрянського (опільського) говору. До «Наддністрянського реґіонального словника» внесено такі слова та фразеологізми, вживані у Чорткові:

босаки — босоніжки
бурти — сукняне взуття
жидик — птах, який перед дощем квилить
закоп'янки — вид чобіт
карніші — карнизи
кобрак — тепла безрукавка
марок — прилад для проведення рядків на полі
нанашка — хресна мама
палюшки — галушки з тертої картоплі і борошна
райтики — штани-галіфе
сволок — брус, що підтримує стелю
тирба — суп із кукурудзяного борошна
шмір — мазут
ябчанка, ябчєнка — суп з яблук
ягодянка — суп із ягід.

Релігія[ред. | ред. код]

Докладніше: Храми Чорткова

Більшість чортківців — греко-католики. Другою за чисельністю в місті є православна громада. Частина чортківців є римо-католиками.

30 серпня 1992 року у сквері при вул. Набережній було освячено капличку Чудотворної Матері Божої з Люрду. Вже пізніше поряд з фігурою з'явилася табличка з надписом, який наголошує: «Станьте руками Марії. Руки Матері Божої злочинці відбили 1 лютого 2002 року Божого».

Економіка[ред. | ред. код]

Економічну частину міста складає група різногалузевих виробництв — поєднання аграрно-промислових комплексів з групою підприємств, переважно, місцевого значення.

Промисловість[ред. | ред. код]

ДП «Чортківське лісове господарство» (адмінбудинок)

У місті працює багато виробничих підприємств, як державної, так і приватної форм власності, що спеціалізуються в галузях:

переробки сільськогосподарської продукції та виробництва харчових продуктів — ВАТ «Чортківський цукровий завод», ПП «Чортківсир», ПП «Чортківмолоко», ДП «Чортківський завод хлібопродуктів», ТОВ «Ваврик і Компанія» ЛТД, ПП «Колобок»;
машинобудування — ВАТ «Чортківський завод „Агромаш“»;
текстильного виробництва — перо-пухова фабрика «Біллербек Україна» та інші.

ДНЗ «Чортківське ВПУ»

Індустріальний парк Chortkiv-West^[32]

Інфраструктура[ред. | ред. код]

Освіта[ред. | ред. код]

Послуги[ред. | ред. код]

Чортківський центр надання адміністративних послуг^[38];
надання послуг з вивезення твердих побутових відходів — Чортківський комбінат комунальних підприємств;
надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій — Комунальне підприємство «Чортків Дім»:
надання послуг з експрес-доставки документів, вантажів та посилок населенню — відділення «Нової пошти»;
надання телекомунікаційних послуг (телефонія, доступ до мережі Інтернет, інтерактивне телебачення тощо) — Чортківське відділення Центру електрозв'язку № 7 Тернопільської філії ПАТ «Укртелеком»;
надання універсальних послуг поштового зв'язку (пересилання простої та рекомендованої кореспондеції, бандеролей, передплата періодичних видань тощо) — відділення поштового зв'язку «Чортків-1» Центру поштового зв'язку № 6 Тернопільської дирекції УДППЗ «Укрпошта»;
надання автотранспортних послуг — ПАТ «Чорткiвське АТП — 16142»;
надання широкого спектра банківських послуг — ПАТ «Ощадбанк», ПАТ «ВіЕс Банк», ПАТ КБ «ПриватБанк», ПАТ «Дельта Банк», ПАТ «Мегабанк», ПАТ «Міський комерційний Банк», ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «Укрсоцбанк», ПАТ «Укрексімбанк» та ін.;
надання послуг взаємного кредитування — кредитні спілки: «Самопоміч», «Довіра», «Альянс-Україна», «Тернопіль 2004»;
надання послуг страхування — відділення НАСК «Оранта», ТФСГ «Страхова компанія ТАС», відділення АТ «Українська пожежно-страхова компанія», ВАТ СК «Провідна».

У сфері побутового обслуговування (перукарські послуги, ремонт та технічне обслуговування автотранспорту, ремонт одягу та взуття, ремонт електропобутової техніки, ритуальні послуги, фотопослуги, хімчистки тощо) послуги надають приватні підприємства різних форм власності.

Торгівля[ред. | ред. код]

В галузі торгівлі у Чорткові діє 475 торгових заклади, які належать приватним підприємцям різних форм власності. У сфері ресторанного бізнесу працює 26 підприємств. Діє два ринки — міський комунальний ринок (250 торгових місць) та Чортківський госпрозрахунковий ринок районного споживчого товариства (341 торгове місце).

Медицина[ред. | ред. код]

Медична допомога мешканцям міста та району надається Чортківською центральною комунальною районною лікарнею на 380 ліжок, районним поліклінічним відділом на 850 відвідувань, комунальним закладом Центр первинної медико-санітарної медичної допомоги, дерматовенерологічним та протитуберкульозним диспансерами, пологовим будинком.

Транспорт[ред. | ред. код]

Через Чортків пролягають автошляхи М19 E85 Тернопіль — Чернівці та Т 2001 Бучач — Скала-Подільська до Кам'янця-Подільського Р48.

1 квітня 1949 року почало курсувати «вантажне таксі» з Бучача до Чорткова двічі на добу: виїзд з Бучача — о 9:00 та 17:00, прибуття — відповідно о 12:00 та 20:00, могли водночас поміститись 16 пасажирів. Тоді ж запрацювало «вантажне таксі» Чортків — Бучач — Монастириська.^[39]

Через залізничну станцію Чортків прямує єдиний щоденний потяг далекого сполучення «Гуцульщина» Київ — Рахів.

Торгові ряди біля старої ратуші

Пам'ятки історії та архітектури[ред. | ред. код]

У місті яскраво виражена центральна частина, де збереглися архітектурні та історичні пам'ятки. У центральній частині переважає, малоповерхова житлова забудова кінця ХІХ — початку ХХ століття з поодинокими вкрапленнями багатоповерхівок 1960-1970-х років. Пам'ятки архітектури мають історичну цінність, а фонова забудова центральної частини міста надає йому особливий колорит. На сьогодні у місті зберіглося багато пам'яток архітектури:

Фортифікаційні споруди[ред. | ред. код]

Чортківський замок (початок XVI ст.). У 2010 році чортківський замок увійшов до складу історико-архітектурного заповідника «Замки Тернопілля». З того часу в замку проводяться реставраційні роботи, при грамотному відновлені замку, він міг би збільшити кількість туристів та наповнення бюджету міста.

Будівлі[ред. | ред. код]

Стара ратуша з годинниковою вежею (1924);
Нова ратуша — будинок міського магістрату (1930).

Палац Борковських (не зберігся)[ред. | ред. код]

У першій половині ХІХ століття в Чорткові, у місцевості Хомяківка^[40], збудовано класичний палац, у якому кількадесят років мешкала сестра останнього власника Чорткова Гієроніма Садовського — Марія Борковська. У другій половині ХІХ століття палац було перебудовано та розширено у розмірах. Після смерті Марії Борковської палац придбав місцевий равин-чудотворець і частково перебудувавши його, влаштувавши там свою резиденцію, крім того, він упорядкував ще й чотириморговий парк. Під час першої світової війни палац Марії Борковської було сильно пошкоджено, парк знищено^[41]. По війні руїни палацу Борковських були розібрані і у 1926 році на тому місці було збудовано стадіон^[42].

Пам'ятники[ред. | ред. код]

пам'ятник керівникам партизанського загону «Червона дванадцятка» С. Мельничуку та П. Шереметі з червоного каменю у 1953 році встановлено на місцевому цвинтарі. До літа 1999 року прикрашала його меморіальна таблиця з надписом: «Степан Мельничук, Петро Шеремета — відважні борці за свободу і щастя робітників, трудящих селян Західної України, керівники партизанського загону „Червона дванадцятка“, страчені в м. Чорткові польськими окупантами 11 листопада 1922 року». Вже за часів незалежності на освяченій меморіальній таблиці було виконано напис: «На честь борців за волю України четарів УГА Степана Мельничука та Петра Шеремети, розстріляних польськими окупантами 11.11.1922 року в місті Чорткові»^[43];
на 2-х Братських могилах воїнів Червоної Армії (1953 і 1954);
на могилі Героя Радянського Союзу І. Лавриненка (1955);
пам'ятник В. І. Леніну (демонтовано 26 серпня 1991 року);
пам'ятник Зої Космодем'янській (демонтовано на початку 1990-х років), знаходився у однойменному парку. Нині залишився лише постамент при вході до парку «Молодіжний» (до 26 серпня 1991 року — парк ім. Зої Космодем'янської), а місце скульптури Космодем'янській займає величезна гранітна ваза;
пам'ятник танкістам-визволителям м. Чорткова у 1944 році;
пам'ятник Якову Гніздовському (скульптори Михайло та Віталій Андріанови, 20 жовтня 2018)^[44];
пам'ятник Іванові Франку (1959);
пам'ятник Тарасові Шевченку (архітектори — Володимир та Андрій Чорновус, скульптор Володимир Ропецький, 1995);
Пам'ятник (погруддя) артистці й співачці Катерині Рубчаковій, роботи скульптора Д. Стецька, був відкритий 28 квітня 1991 року з нагоди 110-ліття від дня її народження;
актору й режисерові П. Карабіневичу (скульптор Г. Невесела, 1993);
священику Г. Хомишину (2002);
діячу ОУН і УПА П. Хамчуку «Бистрому» (скульптор Юліан Савко, 2002);
Закатованим у Чортківській тюрмі у липні 1941 року (скульптор І. Сонсядло);
Борцям за волю України (скульптор В. Садовник, 2005);
депортованим лемкам (архітектор М. Стухляк)^[45];
святому Яну;
розстріляним євреям;
пам'ятний знак розстріляним римо-католицьким ксьондзам — жертвам НКВС^[46];
пам'ятник «Жертвам Чорнобильської катастрофи» (скульптор Дмитро Мулярчук) був освячений 22 квітня 2008 року на території Чортківського райвідділу МНС. Монумент, висота якого складає 3,5 метри, зображує босого ліквідатора аварії, який кидається в бій зі стихією незважаючи на те, що на ньому майже немає одягу та спецзасобів — це символізує беззахисність людей проти руйнівної сили атому^[47];
бронзове погруддя Степанові Бандері (скульптор Дмитро Мулярчук) відкрито 21 жовтня 2012 року з нагоди 70-ї річниці від Дня створення Української Повстанської Армії. Погруддя встановлено у сквері біля Головної пошти^[48]^[49];
пам'ятник Героям Небесної сотні та українським воякам освячено в лютому 2015 року^[50].

Монумент в пам'ять про скасування кріпацтва
Пам'ятник П. Хамчуку «Бистрому»
Пам'ятник Карлу-Емілю Францозу
Монумент закатованим українським патріотам в Чортківській тюрмі
Пам'ятник воїнам-афганцям
Пам'ятник жертвам Чорнобильської катастрофи
Монумент на честь хрещення Русі
Монумент в пам'ять про депортації українців з теренів Польщі у 1944-1947 рр.

Меморіальні (пропам'ятні) таблиці[ред. | ред. код]

уряду ЗУНР та її президентові Петрушевичу Євгену (фасад нової ратуші);
Борцям за волю України (встановлено у стіні церкви Покрови Святої Богородиці 1 листопада 1924, реставровано — 1992);
художникові Л. Левицькому (1986);
письменникові С. Тудору (1987);
воякові УПА Г. Ільківу («Пугачу»);
підняттю українського прапора на будівлі Чортківського педагогічного училища ім. О. Барвінського у ніч з 21 на 22 січня 1973 року (26 січня 2012 року)^[51]^[52].
юнакам та дівчатам, учасникам визвольних змагань за волю України — жертвам НКВС (фасад храму Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії).

Археологічні знахідки[ред. | ред. код]

У Чорткові виявлено археологічні пам'ятки середнього палеоліту, трипільської культури, поселення давніх слов'ян. Трипільське поселення поблизу міста виявлено у 1920-х роках^[53].

У Чорткові нараховується 3 пам'ятки археології:^[54]

№	Об'єкт	Рік	Адреса	Ох. №	Взяття під охорону
1.	Стоянка Чортків І	середній палеоліт (150-40 тис. років тому)	урочище Кар'єр	2913	Розпорядження Представника Президента України у Тернопільській області № 148 від 25.06.1992
2.	Поселення Чортків ІІ	празька культура	центральна частина міста, вул. Ринок, на території РайСТ, правий берег р. Серет	1296	Наказ управління культури ОДА № 16 від 27.01.2010
3.	Поселення Чортків ІІІ	трипільська культура; — культура Ноа	північнозахідні околиці міста, вул. Вільшана, І — ІІ надзаплавні тераси безіменного потічка	1642	Наказ управління культури ОДА № 16 від 27.01.2010

Галерея пам'яток[ред. | ред. код]

Замок Ґольських
Церква Вознесіння Христового
Костел святого Станіслава
Стара ратуша
Міський магістрат
Двірець
Старий будинок
Будинок
Старі будинки
Церква Успіння Пресвятої Богородиці 1583
Церква Успіння Пресвятої Богородиці 1583
Церква Успіння Пресвятої Богородиці 1583
Дзвіниця Церкви Успіння Пресвятої Богородиці 1583
Церква Успіння Пресвятої Богородиці 1583
Церква Вознесіння Господнього 1630
Церква Вознесіння Господнього 1630
Церква Вознесіння Господнього 1630
Церква Вознесіння Господнього 1630
Дзвіниця церкви Вознесіння Господнього 1630

Панорами Чорткова[ред. | ред. код]

Панорама Чортків центр міста

Панорама центр міста

Культура, дозвілля[ред. | ред. код]

Музеї[ред. | ред. код]

Чортківський районний комунальний краєзнавчий музей;
Громадський музей більшовицького терору, політв'язнів та репресованих, відкритий у 2006 році в одному з приміщень римо–католицького монастиря (кляштора) сестер милосердя при вул. Монастирській.

Бібліотеки[ред. | ред. код]

Бібліотека

У місті функціонує 4 бібліотеки, з них найбільшою є Чортківська центральна бібліотека.

Музика, театр і кіно[ред. | ред. код]

Народний дім К. Рубчакової

Районний Центр науково-технічної творчості та дозвілля учнівської молоді (колись — Станція юних техніків);
Чортківський районний будинок культури ім. К. Рубчакової, відомий також, як Народний дім ім. К. Рубчакової. Народний дім збудовано напередодні Першої світової війни за сприянням бургомістра Людвіга Носса. Приміщення складалося з 2-х залів: одна зала використовувалася для офіційних подій (збори, наради тощо), а друга — для проведення занять з фізкультури для учнів гімназій. У 2006 році будинок культури визнаний найкращим закладом культури Тернопільської області, нагороджений Дипломом Міністерства культури і туризму за 3-тє місце у Всеукраїнському огляді-конкурсі районних будинків культури;
культ-просвітній центр «Лемківська світлиця»;
соціально-культурний комплекс «Авіаносець»;
духовий оркестр;
ансамблі «Чайка», «Яворина», «Яблунька»;
дитячий театр танцю «Джерельце»;
ансамбль танцю «Галицькі візерунки»;
клуб спортивного та сучасного танцю «Наталі»;
народний аматорський театр ім. Панаса Карабіневича;
Народний аматорський хор «Галичина» Чортківської ЦКРЛ, який засновано у 1963 році, є неодноразовим переможецем всеукраїнських пісенних фестивалів та конкурсів;
Кінотеатр «Мир» (не діючий). 2007 року проданий місцевому підприємцю-«ударівцю» Олегу Ваврику, який мав реконструювати і оснастити кінотеатр новітніми технологіями для показу кінофільмів та протягом 3 років, від дня підписання договору, ввести в експлуатацію кінотеатр, чого не було зроблено, а натомість, 2015 року у приміщенні організували міні-ринок^[55].

У приміщенні Держлісгоспу проводиться щорічний всеукраїнський конкурс юних фотографів «Первоцвіт». У 2009 році робота «Руки майстра» Христини Созанської зі Львова здобула Гран-прі конкурсу^[56].

Засоби масової інформації[ред. | ред. код]

Чортків.City — міське інтернет-видання, запущене у жовтні 2018 року редакцією газети «Голос народу» та Агенцією розвитку локальних медіа «Або».^[57]

Радіостанції[ред. | ред. код]

Говорить Чортків — районна комунальна радіостанція, засновником якої є Чортківська районна рада та транслює інформаційні, культурологічні, просвітницькі, розважальні програми та передачі для дітей^[58].

Друковані періодичні видання[ред. | ред. код]

Голос народу — щотижнева газета міста та району.

Колишні періодичні видання[ред. | ред. код]

Крафт — газета, що виходила у 1919 р. Редактор — З. Гельман^[59].
Чортківська думка — тижневик, який видавався у Львові у часи німецької окупації.
Чортківський Вісник — щотижнева газета. У 2018 році припинила своє існування.

Спорт[ред. | ред. код]

Стадіон «Харчовик»

За Польщі у місті базувалися футбольні команди: українська — УСТ «Чайка», польські «КОР» («Korpus Ochrony Pograniczny»), «Strzelec». У 1938 році на запрошення УСТ «Чайка» до міста завітали футболісти УСТ «Україна» зі Львова, які перемогли «Чайку» та наступного дня КОР з рахунками 6:1 та 5:0 відповідно.^[60]

10 червня 1945 року в місті відбувся перший повоєнний матч на Тернопіллі: місцеве «Динамо» поступилось збірній Теребовлянського району 2:3^[61].

Нині у місті функціонує футбольний стадіон «Харчовик», на якому матчі першості Чортківського району з футболу проводять футбольні клуби «Калічівка» та «Максимум». Також у місті функціонує Чортківська районна комунальна дитячо-юнацька спортивна школа та спортивний комплекс «Економіст» (збудований у 2011 році на базі Чортківського навчально-наукового інституту підприємництва і бізнесу), на якому базується жіночий волейбольний клуб «Галичанка-ТНЕУ-2».

Нині місто в Чемпіонаті України з футболу серед аматорів представляє команда Чортків-Педуніверситет.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Пам'ятник артистці Рубчаковій Катерині

Народилися[ред. | ред. код]

↓ Показувати повністю

Юрій Антків — концертмейстер;
Андрій Багрій — український тренер з пауерліфтингу;
Тамара Багрій — українська спортсменка, багаторазова призерка чемпіонатів України, світу з пауерліфтингу;
Іван Байдак — сучасний український письменник-прозаїк;
Володимир Баришев — спортсмен;
Тарас Безуб'як — футбольний арбітр;^[62]
Саша Бльондер — польський художник єврейського походження;
Олег Гаврилишин — канадський економіст;
Марія Дитиняк — диригент, піаністка, одна з засновників та керівник Українського Музичного Товариства у Едмонтоні (Альберта, Канада)^[63];^[64];
Василь Градовий — український композитор, співак, релігійний та громадський діяч.
Даньчак Віталій Ярославович (* 1981) — український релігійний діяч.
Роман Дражньовський — вчений, географ;
Володимир Заболотний — актор, релігійний діяч^[65].
Юлія Дзьобик — журналіст, поетка.
Роман Ільяшенко — військовик, герой АТО;
Василь Коссак — актор, співак і режисер;
Марія Костів-Коссаківна — співачка, артистка;
Євген-Ярослав Курило — актор;
Сергій Кушнірюк — олімпійський чемпіон, спортивний діяч;
Орест Лижечка — фотохудожник член НСФХУ, журналіст член НСЖУ;
Євмен Лукасевич — дипломат, журналіст, лікар, видавець та громадський діяч. Міністр охорони здоров'я уряду УНР;
В. Маланюк — громадський діяч;
Олег Марчак — фотохудожник, член НСФХУ^[66];
Василь Махно — поет, літературознавець;
Олег Марцинів — український режисер фестивалів, концертних програм, театралізованих вистав;
Володимир Мельник — скульптор^[67];
Борис Мірус — актор;
Мирослав Мотюк — український вчений-лікар, кандидат медичних наук, секретар комітету ВРУ з питань охорони здоров'я (1990—1994), начальник управління справами МОЗ України, депутат ВРУ І скликання.
Володимир Нарозя — голова ради Українського товариства Киргизької Республіки «Берегиня»;
Ірина-Романа Носик — художниця, графік, мистецтвознавець;
Василь Олійник — український вчений (у галузі економіки АПК), заслужений працівник сільського господарства України, Доктор економічних наук, професор, академік АЕН України.
Єжи Пшистава — польський фізик, професор, викладав у Вроцлавському університеті^[68];
Роксолана Росляк — співачка;
Катерина Рубчакова — співачка, артистка;
Ярослава Рубчаківна — артистка;
Роман Рущак — військовик, учасник російсько-української війни;
Петро Синенький — український лікар-хірург, громадський діяч. Практикував у Чорткові (зокрема, працював гімназійним лікарем).
Леонід Соневицький — вчений-історик;
Олександр Степаненко — громадський діяч, лікар;^[69]
Павло Степовий — майстер бандур харківського зразка в Грімсбі (Канада);
Олексій Стефанчук — український лікар ортопед-травматолог вищої категорії. Заслужений лікар України. Завідувач травматологічним відділенням Хмельницької міської лікарні, Головний ортопед-травматолог Хмельницького.
Альфред Травінський — польський лікар-ветеринар, бактеріолог, викладав у львівській ветеринарній академії, посол до сейму Польської народної республіки І каденції;
Володимир Федак — діяч ОУН, четар Карпатської Січі, крайовий провідник ОУН Великонімеччини в 1943;
Карл-Еміль Францоз — письменник-журналіст;
Вацлав Червінський — польський авіаконструктор, пілот, один з родоначальників польського планеризму, викладав у інституті авіації (Торонто, Канада);^[70]
Єжи Яніцький — польський прозаїк, журналіст, сценарист.
Шимків Катерина — українська поп-співачка.

Люди, пов'язані з Чортковом[ред. | ред. код]

Див. також: Почесні громадяни Чорткова

Проживали, навчалися, перебували, працюють: