В далекі часи сягає корінням ця легенда про річку Серет, в часи, коли українська земля найбільше страждала від нападів монголо-татарських племен, коли напівдикі воїни Золотої Орди вихором проносились по землях русичів, винищуючи вогнем і шаблею сотні міст і сіл, забирали тисячі людей у полон, залишаючи після себе кров, сльози, страх і ненависть.
Одного разу, під час чергового нападу монголо-татар, населення кількох сіл вирішило дати відсіч військам Батия, що немов чорна хмара насували із півдня. Дітей своїх мужні землероби заховали у ліс. А самі вийшли в поле для того, щоб із зброєю в руках зустріти непроханого гостя.
Жорстоким був бій... Татари чисельно в кілька разів переважали слов'ян, тому, після кількох запеклих сутичок, перемогли. Розлючені опором, вони усіх людей, що залишились в живих, зв'язали і кинули у річку.
Спустошивши поселення, орда повернулася назад в степи. І тільки після цього діти вийшли з лісу. Вони ходили берегами річки і гірко оплакували смерть своїх батьків.
Перехожі співчували дітям, допомагали їм чим могли. А річку, на берегах якої поселились нещасні сироти так з тієї пори і стали називати річкою "Сиріт". Згодом ця назва трансформувалась у "Серет"
Немає коментарів:
Дописати коментар