Мишкови́чі — село Тернопільського району Тернопільської області. Розташоване на автошляху Брест-Чернівці Т 2020 на лівому березі річки Серет, на півдні району. З півночі і півдня до села прилягають мішані ліси. Ґрунти чорноземні, родючі. Село багате на сірий камінь, пісок, глину.
Граничить на сході з селами Застінкою, Бавором, Прошовою; на півдні - з Миролюбівкою, на заході - з Настасовим, Лукою Великою, на півночі - з В.Березовицею, Островом. Назва села Мишковичі не змінювалася.
Населення — 2111 особа (2014).
Історія[ред. | ред. код]
Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки культур кулястих амфор, Ноа, голіградської, західноподільської групи скіфського часу, черняхівської, Лука-Райковецька, давньоруської культур.
Перша писемна згадка — 1564 рік.
Згадується 18 грудня 1447 року в книгах галицького суду[1]. Документи,які стосуються історії села Мишковичі виявлені у фондах Йосифінської (1787-17 88рр.) і Францисканської (1819-1820) метрик - перших поземельних кадастрів Галичини, названих так на честь австрійських імператорів, у час правління яких складалися ці метрики.
Є припущення, що село виникло раніше, приблизно в XIII ст. В південній частині села, де починається ліс, колись стояла церква, сліди кладовища залишилися по нинішній час.
У 1742—1746 рр. греко-католицький парох с. Мишковичі Іван Пашковський уклав рукописний пісенник — антологію духовної та світської лірики. Окрім добре відомих пісень до свого збірника священник включив і власні твори: «Поки ж думати, Боже, дай знати», «Мусиш ти ся признати», «Тяжка річ любити», «О, як тяжко, хто кохає» та інші.[2] Відомий український літературознавець Олекса Мишанич охарактеризував збірник із Мишковичів таким чином:
У «піснях світських» І. Пашковського вдало поєднується книжний елемент з народнопоетичним, релігійний, моралізаційний тон уживається з тверезим народним поглядом на кохання як на земне щастя, парування рівного з рівним.[2]
Станом на 1819-1820 роки у власності громади села Мишковичі було орної землі 2199 морги 1444 квадрантних сажнів вартістю 6966 зол.рин. і 5/11 крейцер австрійської валюти; сіножатей 227 морги 1481 квадратних сажнів вартістю 4323 зол. рин і 4/44 крейцери австрійської валюти, з яких збирали 1827 центнерів сіна; лісу-379 морги 1626 квандратних сажнів вартістю 348 зол. рин і 48 крейцер австрійської валюти.
У 1889 році заснований хутір Кринички, 5 км від села. На даний час проживає 1 родина.
На початку XIX століття село належало графу Баворовському. Сім’я отримала село як у подарунок від поміщика Забельського. Він став хресним батьком сина Баворовського. Останній поміщик Віктор Баворовський 1892р. покінчив життя самогубством. Передав свої землі в державний фонд. Після того землями користувався граф Мішковіцький. На першу половину XIX століття піддані села Мишковичі відбували панщину.
Територія сучасної дільничної лікарні - це колишній маєток пані Марії Зелінської (1898р.). Вона заклала чудовий Англійський парк. Їй з Англії привезли чудові саджанці різних порід.
Документи, які стосуються історії церкви, виявлені у фондах Галицького намісництва і Галицької фінансової прокуратури. Станом на 1805 р. у с. Мишковичі була церква під назвою Покрови Пресвятої Богородиці, збудована з тесаного дерева, під гонтовим дахом. Будинок священника поставлений за пруським методом вартістю 100 зол. рин. На правій стороні піч цеглова з каміном мурованим, зліва - пекарня з піччю. Будинок накритий солом’яним дахом, старий. Була стайня для коней, на стовпах дерев’яних вартістю 15 зол. рин. Стайня для худоби також стара, поліплена глиною, під дахом солом’яним.
Станом на 1924р. у селі Мишковичі була двокласова загальна народна школа з польською мовою викладання.
У 1922 році діяло товариство "Просвіта".
11 листопада 1931 року головна управа товариства "Рідна школа" у місті Тернополі дала дозвіл на відділення товариства у селі Мишковичі. Кількість членів - становила 72 чоловік.
В червні 1910 року в селі було засновано товариство "Сільський господар".
Село Мишковичі визволене від фашистів 23 березня 1944 року.
У 1941 році на території села створено колгосп імені Тимошенка.В ньому нараховувалось 46 родин. У 1964 році колгосп змінив назву на "Заповіт Леніна". У селі Мишковичі є спиртзавод, заснований у 1892р. Це була гуральня, яка належала адвокату і поміщику Осировському. У 1914-1939рр. - пану Зелінському. Працювало 7 чоловік. На даний час працює 180 чоловік. У 1971 році побудовано комбікормовий завод.
У 1996р. освячено місце, закопано хрест, де мала будуватися греко-католицька церква. ЇЇ будівництво закінчено 18 жовтня 2003р.
Пам'ятки[ред. | ред. код]
Є церкви Покрови Пресвятої Богородиці (1817, мурована) і нова (2003, мур.).
Споруджений пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1975), насипано символічну могилу УСС (1992), встановлено пам'ятні хрести на честь передачі землі в приватну власність та 2000-ліття Різдва Христового (2001).
Поблизу села в лісовому урочищі «Мишковицька дача» Микулинецького лісництва у кварталі 25 виділі 7 зростають 8 дерев дуба звичайного, що оголошені ботанічною пам'яткою природи місцевого значення.
Соціальна сфера та економіка[ред. | ред. код]
Працюють НВК "Мишковицька ЗОШ 1-3 ступенів" ДНЗ[3], дитячий садок, Будинок культури, бібліотека, дільнична лікарня, спиртозавод[4], комбікормовий завод, меблевий цех, фермерське господарство, розвинене садівництво.
Діти із села беруть участь у ансамблі «Диво-струни».
Відомі люди[ред. | ред. код]
Народилися[ред. | ред. код]
- письменник Богдан Бастюк,
- вчені Мирослав й Орест Іванюти,
- актор Іван Довгалюк.
Проживали[ред. | ред. код]
- громадський діяч, депутат Народних Зборів Західної України М. Іванюта,
- пастирював І. Пашковський.
Немає коментарів:
Дописати коментар