Біла Чортківского р-ну

Бі́ла — село Чортківського району Тернопільської області. Центр сільської ради.

Зміст

• 1Назва
• 2Розташування
  • 2.1Місцевості
• 3Природа
• 4Історія
  • 4.1Давні часи
  • 4.2Середньовіччя, Новий час
  • 4.3XX століття
• 5Релігія
• 6Пам'ятки
• 7Населення
  • 7.1Мовні особливості
• 8Соціальна сфера
• 9Відомі люди
  • 9.1Народилися
    • 9.1.1Проживали(-ють)
• 10Примітки
• 11Джерела
• 12Посилання

Назва[ред. | ред. код]

Теперішня назва села Біла замість Біле — неграмотний переклад на польську мову і з польської українською, що здійснила більшовицька влада в середині XX століття. Назва походить від назви хутора.

У всіх старолатинських текстах значиться як Бєллє, що в перекладі означало «стежина, що веде вниз». В усіх польських географічних довідниках визначається «Біла, що знаходиться в гирлі річки Біла при впадінні її в Серет».

Розташування[ред. | ред. код]

Розташоване на берегах річки Серет, у центрі району за 3 км від районного центру і найближчої залізничної станції Чортків.

Місцевості[ред. | ред. код]

• Боськи (Неглиби) — виведений із облікових даних у зв'язку з переселенням жителів; розташований за 4 км від села; у 1952 р. на хуторі було 12 дворів, проживало 59 осіб
• Вавринів — за 2 км від села; у 1952 р. на хуторі було 12 дворів, проживала 41 особа
• Гевки — приєднаний до села; розташований за 2,5 км від нього, у 1952 р. на хуторі було 8 дворів, проживало 26 осіб
• Головкова — розташований за 2 км від села, у 1952 р. на хуторі було 9 дворів, проживало 42 особи
• Залужжя, Зелена, Золотарка, Кадуб, Камінна, Худибина, Торієва, Мокляки^[2].

Природа[ред. | ред. код]

Є відслонення гірських порід силурійського і девонського періодів (урочище Камінна), відслонення четвертинного періоду.

В урочищі Білобожівка є лісовий заказник місцевого значення «Резерват клонів дуба звичайного» (30 га).

На південно-західній околиці Білої, на круто-схильній ділянці долини р. Серет (місцевість Скалки) — найбільший у районі ареал горицвіту весняного.

Є родовище пісків в урочищі Малина Гора.

Історія[ред. | ред. код]

Давні часи[ред. | ред. код]

На околиці Білої, на лівому березі Серету розташовувалися чотири давньоруські городища: Монастирище (Костьолисько), Батурова Гора, Моклеків (Мокляки) і Чарна (Черна). Дитинець Моклеківа був в урочищі «Батурова гора», до якого зі заходу примикало Монастирище з курганним некрополем. Два інші городища були на лівому березі потічка Порієво в урочищах «Контурова гора» і «Чарна» (Чорний ліс). Наприкінці XX століття Моклеків досліджувала археологічна експедиція Тернопільського обласного краєзнавчого музею (керівник Олег Гаврилюк); тут виявлено вироби з бронзи, уламки скляних браслетів, фрагменти кераміки, що зумовило остаточне вирішення питання про локалізацію городища.

Про давньоруське поселення Моклеків згадано у Шалівському літописі 1211 року поруч з іншими містами Галицької та Червоної Русі (Галичем, Теребовлею, Збаражем) та у зв'язку з подіями княжих воєн 1214 року. Нині на місці містечка Моклеківа — нерівне, обрамлене полями і покрита лісом горбиста місцевість. За переказами старих людей, тут були розташовані фільваркові будівлі й маєтність, що належали панам Городиським. Частина лісу теж належить до Мокляків.

У білецькому лісі є гора «Батурова», а на ній — великі вали і джерельна криничка, біля якої встановлено високий дубовий хрест. За легендою, за цими валами люди боронилися від татар і турків.

Середньовіччя, Новий час[ред. | ред. код]

Перша писемна згадка про Біле датується 1442 роком. 16 серпня польський король Владислав ІІІ як винагороду за вірність у боротьбі з литовцями дарує Міхалові «Мужилу» з Бучача кілька сіл Теребовельського повіту, у тому числі Велике Біле (Wielkie Bielle)^[3]. За родини Бучацьких гербу Абданк, яка володіла селом протягом століття, Велике Біле стало містом, статус якого втратило в середині XVII століття.

1484 року Давид Бучацький, будучи в Меджибожі (нині Хмельницька область), видав грамоту про заснування у «своєму місті Велике Біле храму Різдва Славної Діви Марії» і призначає священиком Станіслава із Крошнича. Грамота написана в присутності свідків «шляхетного пана Георгія, пароха в Меджибожі, Каспра з Бичківців^[4], Якова Болдіна, Петра Бассаліка та інших поважних осіб…» Далі селом володіли представники польських шляхетських родів Творовських (зокрема, Ян Творовський часто фігурує в документах, як «Ян Творовський з Білого».^[5].), Ґольських.

Під час ревізії надавчих листів в Українських землях Королівства Польського, яка відбувалась від 4 грудня 1563 до 21 березня 1564 року, дідичка Катажина Бучацька з Баранова показала привілей, який у 1442 році видав король Владислав ІІІ Варненчик для «Міхала, або Мужила з Бучача» на поселення Велике Біле, Білий Потік, Бичківці, Угельче, Лопушно, Тудорів на рікою Серет у Теребовельському повіті.^[6]

Біле часто піддавалося руйнації внаслідок нападів татар і турків. Найбільше лихо відбулося в 1640 році, коли зі 210 господарств згоріло 190.

Восени 1648 року міщани Чорткова та селяни з Білої здійснили похід на Бучач.^[7]

Починаючи з другої чверті XVII і до кінця XVIII століття село належало Потоцьким. Протягом XVI століття─XVII століть у Білій проживало чимало турків і татар. Мали свою колонію. Відрізнялися від місцевого населення своїм одягом і світоглядом, як свідчать очевидці. У селі було три кладовища — біля двох церков та мусульманське під Гіркою.

Наприкінці XVIII століття село належало Садовським. Після скасування панщини у 1848 році село мало кількох власників. Найбільше земель належало Ф. Плятнеру, а з 1904 року — сім'ї Городиських, Леону (помер у 1927) та Аделі. У 1939 році Аделя Городиська при спробі виїзду в Польщу під Львовом була арештована совітськими військовими, пограбована. В 1939—1944 відбувала заслання в Сибірі, померла в березні 1944-го в Марі АРСР, де могила — невідомо).

У 1880 році до поміщицької власності належало орної землі — 1212 моргів, луків і городів — 95, пасовиськ — 43, лісу — 2182 морги. В селянському володінні було орної землі — 4111 моргів, луків і городів — 470, пасовиськ — 248, лісу — 14 моргів. У селі діяли каменоломні й копальні глини та піску, було близько двадцяти цехових об'єднань, найбільше з яких — косарів.

XX століття[ред. | ред. код]

За Австро-Угорщини функціонувала однокласна школа, згодом двокласна державна, потім — 4-класна з укарїнською мовою навчання, при ній — кошикарська школа, де випускали майстрів із лозоплетіння.

На початку 1900-х років, за сприяння о. Івана Пісецького та жителів села Павла Провального, Івана Баранівського, Андрія Провального, Михайла Криси, Андрія Боліховського, Пилипа Поліщука, Федіра Лопатинського, Йосипа Черемшинського, Олекси Боліховського засновано читальню «Просвіти», зведено будинок читальні з театральною залою; тут розміщувалася крамниця. При читальні діяли бібліотека, театральний, хоровий та оркестровий гуртки.

У селі окремо функціонувала москвофільська читальня ім. Качковського та клуб для поляків. Велику власну бібліотеку мав селянин Микола Божагора. Протягом 1903─1907 років на кошти жителів села збудовано двоповерхову українську школу (директор Костельний). Учні вивчали українську, німецьку, польську мови, арифметику, Закон Божий, введено урок ручної праці. Сьогодні у цьому приміщенні розташований приватний магазин та офіс.

Малоземельні селяни працювали на вирубуванні лісів. Були місцеві ковалі, кравці, ткачі й шевці. Багато мешканців Білої емігрували на заробітки до Канади, США й Аргентини.

Під час Першої світової війни до Легіону УСС зголосилися чимало жителі села. Серед них Дмитро Куфель, Стах і Яким Мальовані, Осип Саміла, Андрій Соробей, Василь Южда та інші.

Після відступу УГА за р. Збруч у Білу прийшов польський військовий підрозділ із Чорткова під командуванням доктора Болеслава Круковського і тяжко побив кількох селян.

У липні-вересні 1920 року в селі встановлено радянську владу, діяв ревком.

Протягом 1920─1930-х років у Білій функціонували: 7-класна утраквістична школа (двомовний навчальний заклад, у якому частину предметів вивчали однією мовою, а частину — іншою); приватна 2-класна школа УПТ «Рідна школа». Чимало зусиль для виховання молодої генерації доклав у Білій священик Стефан Чеховський (нар. 1884; 1908 р. — висвячений). Із приходом на парафію (1927 р.) о. Стефан заснував при церкві читальню «Скала», захоронку для дітей, церковне Братство тверезості, апостольства Молитви (1500 осіб) і Доброї Смерті (620 осіб). У 1927 році селяни обрали о. Стефана головою товариства «Просвіта», де він при читальні організував велику бібліотеку, драматичний гурток, духовий і струнний оркестри, мішаний хор. За відмову прийняти московське православ'я його заарештували і вивезли у Сибір (загинув 1952 р. у концтаборі).

За Польщі до 1939 року в селі працювали 4 водяні млини: один — власність громади, два — дідича Городиського, четвертий — С. Черемшинського. У Худибині (хутір) Данило Мальований мав вітряковий млин (вітряк). Було кілька склепів, 3 корчми, одна згоріла під час Першої світової війни, кооператива «Побіда». В селі діяв осередок політичної партії УНДО (очільник Я. Мальований].

Під час пацифікації (1930) польські жандарми у деяких місцевих жителів знищили все зерно.

1931 року відкрито і освячено великий дерев'яний міст через р. Серет, який зруйнований у 1947 році.

У 1938 році в селі мешкали 4100 українців, 700 поляків і 20 євреїв.

До 1939 року діяли філії товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Союз Українок» та гуртки польських товариств «Спілка малопомісної шляхти», «Союз стрілецький», «Гурток селян» та інші.

Після встановлення радянської влади у 1939─1941 роках працівники НКВС знищили багатьох активістів села. Серед них Михайло Кульба, Ганна і Степана Мазурів, Іван Провальний; 20─21 липня 1941 р. розстріляли в Умані в'язнів Чортківської тюрми, серед яких були й жителі Білої: Андрій (нар. 1923) і Михайло (нар. 1899) Байдужі, Семен Криса (нар. 1881), Степан Мазур (нар. 1906), Володимир Третяк (нар. 1919), Петро Олійник та ще десятьох.

Від 8 липня 1941 до 24 березня 1944 р. Біла — під нацистською окупацією.

Під час німецько-радянської війни загинули або пропали безвісти у Червоній армії 204 особи:

• Іван Андрійчук (нар. 1918),
• Микола Андрійчук (нар. 1904),
• Андрій Антонів (нар. 1910),
• Дмитро Антонів (нар. 1912),
• Михайло Атаманчук (нар. 1922),
• Микола Бабій (нар. 1910),
• Ілля Федоришин (нар. 1909),
• Йосип Федоришин (нар. 1917),
• Павло Федоришин (нар. 1916),
• Степан Федоришин (нар. 1917),
• Андрій Фецуляк (нар. 1924),
• Григорій Фецуляк (нар. 1909),
• Петро Фундитус (нар. 1911),
• Василь Хмелик (нар. 1913),
• Микола Хмелик (нар. 1923),
• Павло Хмелик (нар. 1917),
• Степан Хмелик (нар. 1916).

В УПА воювали Василь і Степан Андрійчуки, Петро Баранівський, Михайло та Олекса Божагори, Михайло й Петро Байдужі, Андрій Буряк, Яків Гевко, Микола і Петро Гикаві, Володимир Джембала, Йосип Завацький, Петро та Юлія Запотічні, Євстахій Іванюк, Варвара Косак, Михайло Криса, Василь, Йосип і Михайло Федоришини та інші.

Від 1944 по 1991 р. — під радянською-російською окупацією.

У травні 1947 року в селі встановлено 47 радіоточок, а в 1954 вже було 983.

1950 року в Білій близько 1000 бідняцько-середняцьких господарств насильно об'єднали в три колгоспи. У 1951 році в селі було 8 бібліотек із книжковим фондом 3020 примірників. Цього ж року відкрито швейну майстерню, яка належала до Білобожницької райспоживспілки.

У 1974 — побудовано нове приміщення школи.

Релігія[ред. | ред. код]

• церква святого апостола Андрія Первозванного (ПЦУ^[8])
• церква Різдва Пресвятої Богородиці (1903; ПЦУ^[8]; кам'яна);
• церква Воздвиження Чесного Хреста (2008; УГКЦ)
• домініканський костел;
• «фігура» Пречистої Діви Марії (автор копії Ганна Магега (з дому Байдужа);
• 6 капличок;
• пам'ятні хрести.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Пам'ятний знак жертвам голодомору

пам'ятки археології:

• Городище Біла I — давньоруський час X—XIII століть (охоронний номер 2882);
• Городище Біла II — давньоруський час X—XIII століть (охоронний номер 2885);
• Городище Біла III — давньоруський час X—XIII століть (охоронний номер 2884);
• Городище Біла IV — давньоруський час X—XIII століть (охоронний номер 2883);
• Городище Біла V — західно-подільська група скіфського часу (охоронний номер 1759);
• Городище Біла VI — західно-подільська група скіфського часу (охоронний номер 1673);
• Городище Біла VII — епоха бронзи — ранньоримський час; — давньоруський час X, XII—XIII століть (охоронний номер 1860).

пам'ятки історії місцевого значення:

• Пам'ятний знак (хрест з написом) жертвам голодомору 1932—1933 рр. (охоронний номер 1891);
• Пам'ятний знак воїнам-землякам, які загинули в роки Другої світової війни (охоронний номер 805).

інші:

• встановлено меморіальну плиту на честь місцевого священика Стефана Чеховського;
• насипано символічну могилу Борцям за волю України (1943, відновлена 1995);
• при вході на цвинтар споруджено меморіал, де поіменно увічнені краяни, загиблі, убієнні, пропалі безвісти у кривавих суспільних катаклізмах;
• 22 липня 2012 року освячено пам'ятний хрест загиблим воякам УПА, неподалік вул. Пліщука, у Скалецькому лісі, на місці, де у 1951-му загинули троє повстанців.

Населення[ред. | ред. код]

Чисельність населення, чол.
1900	1910	1921	1931	1938	1959	1970	1979	1989	2001	2003	2011	2013	2014	2015	2016	2018
4320	4578			4820						3951	3555	3640	3610			3595[1]

Мовні особливості[ред. | ред. код]

У селі побутує говірка наддністрянського говору. До «Наддністрянського реґіонального словника» внесено такі слова та фразеологізми, вживані у Білій:

• без (бузок);
• баба (снігова баба);
• борознєк (личинка хруща);
• ґєрґачка (вигнута хрящова частина гортані; адамове яблуко);
• пирийка (пирій);
• терло (місце в річці, де нереститься риба);
• храбуст (мала зелена головка капусти);
• щівник (кінський щавель).

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

При Будинок культури діють гуртки: художнього читання, драматичний, хоровий, вокальний, любительське об'єднання «Родинні традиції нашого краю». Хоровому колективові села присвоєно почесне звання народного.

Діють ЗОШ І─ІІІ ступенів, бібліотека, дитячий садок, амбулаторія загальної практики та сімейної медицини, торгові заклади.

Відомі люди[ред. | ред. код]

• Цюпак Ярослав Степанович (*29.07.1954, с. Біла Чортківського району Тернопільської області) – український зв’язківець, державний службовець, громадський діяч. Заслужений працівник сфери послуг України. Полковник Всеукраїнської громадської організації «Українське реєстрове козацтво».

Життєпис

Народилися[ред. | ред. код]

↓ Показувати повністю

• Тарас Беззуб'як (нар. 1955) — футбольний арбітр міжнародної категорії, нині проживає в РФ;
• Петро Болехівський-Боян (справжнє прізвище Болехівський, 1910─1995) — оперний співак (баритон), композитор, диригент, учасник національно-визвольних змагань;
• Вербіцька Ірина Орестівна (* 1973) — українська художниця, дизайнерка, майстриня народної творчості, педагогиня.
• Петро Гевко  — громадський діяч, депутат Верховної ради УРСР;
• Руслан Какура (нар. 1976) — спортсмен (гирьовик);
• Богдан Ковбасюк — лікар-нейрохірург, професор у м. Житомирі;
• Олександр Косс (1878─1983) — діяч культури, військовик (Канада);
• Тадей Куник (1933─2011) — художник;
• Євмен Лукасевич (1871─1929) — громадсько-політичний діяч, дипломат, лікар, меценат-видавець, публіцист, міністр охорони здоров'я УНР;
• Яким Мальований (р. н. і см. невід.) — громадсько-політичний діяч;
• Петро Микуляк (1923─2000) ─ підприємець, громадський діяч, меценат;
• Ганна-Надія Моховик (з дому — Маланчук, нар. 1957) — журналіст, публіцист;
• Іларіон Пилипець (нар. 1940) — фінансист, правник, літератор, мистецтвознавець, культурно-освітній діяч;
• Ярослав Пліщук (1963─1984) — військовик, учасник війни в Афганістані;
• Петро Сендей (нар. 1916) — вишивальник;
• Андрій Соробей (нар. 1892) — старший десятник булавного відділу І полку Легіону УСС^[9]
• Євген Сохацький (нар. 1961) — військовик, підприємець;
• Петро Федоришин (нар. 1949) — редактор газети «Вільне життя», науковець, видавець, спортивний діяч, автор книжок «У водовертях Серету: десять новел з мого дитинства на теренах історії села Біла Чортківського району» (2014), «Важкий кожух, але свій» (додруковані сторінки історії села Біла Чортківського району; 2015);
• Цюпак Ярослав Степанович (*29.07.1954, с. Біла Чортківського району Тернопільської області) — український зв'язківець, державний службовець, громадський діяч. Заслужений працівник сфери послуг України. Полковник Всеукраїнської громадської організації «Українське реєстрове козацтво».

Життєпис

• Євстахій Франків — Відмінник освіти України, Заслужений працівник фізичної культури і спорту України, завідувач кафедри фізичного виховання, професор Рівненського державного гуманітарного університету, багаторазовий чемпіон України з метань.

Проживали(-ють)[ред. | ред. код]

• З Білої бере початок родинний корінь (по батькові) української актриси Катерини Рубчакової(проживав дід, коваль і ткач Іван Коссак^[10]).
• Євген Алиськевич — парох села в 1937—1942.
• Володимир Шматько — сільський голова, боєць 128 окремої гірсько-піхотної бригади,^[11], міський голови Чорткова.^[12][13]

 Біла