Магдебурське право 8 міст Залізці,( 1520) , Чортків(1532), Тернопіль (1548), Буданів(1549) Микулинці(1595), Буцнів (1469)(перевірити) Струсів(1610), Касперівці(1619)
Городок
Перша писемна згадка — 1418 р. як про важливий оборонний пункт.
У Городку була зупинка для купців, які пливли з Чорного моря до Галича.
Власниками поселення були шляхтичі Язловецькі, Потоцькі.
У 1598 році Геронім Язловецький здійснив збройний напад на Городок, який належав Яну, Анджею, Якубу, Стефану Потоцьким — прийомним внукам його тітки Друзяни Язловецької (вважався таким, що зможе краще ним розпоряджатись). Напад був відбитий, справу було полагоджено[1].
У добу Середньовіччя Городок як оборонне містечко зі замком мав земляні укріплення — «Шанці панни Марії». Внаслідок частих нападів турків і татар поселення занепало, проте на початку 18 ст. під назвою «Кулаків Городок» ще мало статус міста.
Касперівці
Географічне розташування на чумацькому шляху сприяло економічному розвитку. 1619 король Сигізмунд ІІІ надав Я. Лутомірському привілей на заснування у частині села Касперівці «За Серетом» міста, що мало називатися Лутомірськом. Часті турецько-татарські напади призвели до його занепаду.
Більче Золоте
На початку 15 століття неподалік колишнього городища над річкою Серет, виникло поселення Більче, яке вперше згадується у історичних документах в 1482 році.
В другій половині 16 століття воно належало шляхетській родині Язловецьких. В 16 столітті селом володіли магнати Потоцькі. Тоді Більче входило до Червоногородського повіту Подільського воєводства.
У 16 ст. в Більчому було збудовано замок, проте він не міг цілком оберігати село від нападів турків і татар. Ці набіги гальмували економічний розвиток села, завдавали страшного лиха його жителям.
За записами тодішніх реєстрів 1629 року тут було 37 осель, 1650-го їх залишилося всього 20. Під час панування Речі Посполитої в селі насаджувався католицизм і уніатство. 1600 року неподалік Більчого було засновано унійний монастир, руїни якого збереглися й досі (тепер це с. Монастирок).
У документах 1651 і 1652 років Більче згадується як містечко.
- У XVIII ст. населений пункт Милівці отримав статус містечка.
У XV–XVI ст. Улашківці отримали маґдебурзьке право і були досить великим містечком.
Улашківці славні ярмарками. Як подають історичні джерела, «все почалося після перемоги над турками, коли поляки захопили весь обоз із награбованим добром і оголосили жителям навколишніх сіл про те, щоб вони приїжджали в село і купували собі ці речі. 7 липня вони влаштували такий ярмарок, після чого вже щороку на празник св. Івана Хрестителя на цій горі почали проводити великі ярмарки, на які з'їздилися з товаром купці з різних кінців світу. Традиція проведення ярмарків тривала до Другої світової війни. Після більшовицької окупації їх не стало». Цю площу на хуторі Гора досі називають «базаром». Про ярмарок згадував у споминах письменник Богдан Лепкий.
Перша писемна згадка — 1427 р.[джерело?] як с. Чартковіце Теребовлянського повіту, власність Я. Прадонтича, очевидно сина Прадонти Копичинського. У 1522 році Чортків — власність Є. Чартковського,[7] який збудував дерев'яний замок.
1522 р. король Сигізмунд І Старий дозволив І. Чартковському підняти с. Чартковіце до рівня міста, надав йому маґдебурзьке право. 1560 р. Чортків отримав підтвердження маґдебургії і герб міста.
На початку XVII ст. власники Чорткова Ґольські збудували замок із каменю та цегли. 1604 року власник Чорткова Станіслав Ґольський отримав привілей на проведення 2-х ярмарків та торгів у неділі. Згодом Чортків — власність Потоцьких гербу Пилява, від кінця XVIII ст. — Садовських, які здали його в оренду австрійському урядові.
Перша писемна згадка про Біле датується 1442 роком. 16 серпня польський король Владислав ІІІ як винагороду за вірність у боротьбі з литовцями дарує Міхалові «Мужилу» з Бучача кілька сіл Теребовельського повіту, у тому числі Велике Біле (Wielkie Bielle)[3]. За родини Бучацьких гербу Абданк, яка володіла селом протягом століття, Велике Біле стало містом, статус якого втратило в середині XVII століття.
Вперше згадується Буданів у 1549 році, коли польський король Сигізмунд II Август дозволив шляхтичці Катажині із Золотників (або на Золотниках), дружині шляхтича, галицького войського[4] Якуба Будзановського заснувати на теренах дідичного[5] села Скомороше (або Скоморохи) міста з назвою Бодзанів (Скоморохи залишилися, містечко почали будуватися трохи північніше). Згідно пізнішої легенди, село, котре дало початок місту Бодзанову (Будзанову), було засноване пастухами, назва походила від виду сиру (будз[6]). Шляхтичі Бодзановські (або Будзановські, гербу Самсон[7]), за даними польських дослідників, походили з Куявії в Польщі.[4]
Власником міста був войський львівський шляхтич Марцін Вільчек (?—1583), який в 1570-х роках сприяв переселенню до знищеного кримськими татарами міста частини мешканців своїх поселень у Мазовії. В останніх роках XVI — на початку XVII ст. місто належало Тарановським (зокрема, 1606 року шляхтичу Анджею Тарановському); пізніше перейшло у власність Ходоровських (1614 року співвласником був Лукаш Ходоровський; 1625 року — Шимон Ходоровський, ймовірно, син львівського стольника Шимона Ходоровського, який був одружений з був одружений з Ельжбетою Тарановською — представницею роду Тарановських, тодішніх власників Будзанова. 1631 року Ян та Марцін Ходоровські продали місто із замком, їхніми околишніми селами Александерові Сененському (сину Даніеля Сененського та Ельжбети Тарновської[8]); пізніше місто належало Лєвочинським. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. місто мало майстрів — представників 21 ремесла.[9]
Долина
1577 року польський шляхтич Ян Ґольський став власником (купив) село Довге, на землях котрого заснував, почав будувати містечко Янів (для відсутности плутанини називали Янів Теребовельський, існування містечка зафіксоване в 1590, 1594 роках; до 1939 року Янів зберігав статус містечка), замок. Для збільшення доходів з міста власник Ян Ґольський надав кошти для будівництва мосту через річку Серет біля Янова. Король Сиґізмунд ІІІ Ваза 1604 poky дозволив йому брати мито для утримування міста, мостів в доброму стані.[1]
Ян Ґольський разом з дружиною Зофією були фундаторами римокатолицької парафії в Янові Теребовельському 1611 року, першого (дерев'яного), наступного - кам'яного костелів в місті.[2]
1644 року містечко — власність Е. Стадніцької.[3] В 1666 році власником містечка був Ґабріель Замєховський гербу Гриф.[4] 1675 року пограбоване під час турецької навали. 1685 року Янівський замок здобув козацький загін під проводом Сулименка.
Наприкінці 19 ст. в Яневі були маґістрат, повітовий суд, нотаріат, пошта, телеграф, синаґоґа. Діяли філії українських товариств «Просвіта», «Луг», «Рідна школа», кооператива.
Довге
Ян Бейгер в книзі «Повіт Теребовлянський» описує про село Довге, яке існувало з 1555 року. Гора Берда і узгір'я гори, що охороняють село від північних і східних холодних вітрів і ліс «Крегулець» з різнорідними породами дерев дають селу помірний здоровий клімат і свіже повітря.
Перша писемна згадка — 1559 як Грицівка (нині частина села).
В 1577 році польський шляхтич Ян Ґольський став власником (купив) села Довге, на землях котрого заснував, почав будувати містечко Янів Теребовельський.[2]
Струсів Перша писемна згадка — 1434 р. як Підбогородиче (Підбугородичин, Підгородиче, Підгородище). Згадується у тогочасних документах як власність Яна з Ориніна (званий також Януш, брат подільського воєводи Грицька Кердейовича[1]). В 1494 р. Підгородище належало синові Яна з Ориніна Кердея — теребовлянському старості Станіславу Кердею.
Від початку XVI ст. місто отримало назву від прізвища нових власників — Струсів. У цей період над урочищем Чортова Дебра побудовано замок. Напевно, тоді ж місто отримало свою символіку — герб Корчак (родовий герб Струсів).
1610 р. власник містечка Миколай Струсь отримав королівський привілей на дві ярмарки на рік і щовівторка — торги.
1718 р. ремісники Струсова об'єдналися в цехи. У 1747 р. затверджено статут цеху столярів, римарів, колодіїв, бондарів, слюсарів, ковалів, котлярів, гончарів.
1880 р. в містечку проживало 2683 осіб і було 366 господарств.
Буцнів
Населений пункт згаданий також під назвою Бучнова у 1473 р., а у 1504 р. фігурує під тією ж назвою як місто з форталіцією під володінням королівського намісника Януша з Робчиць.[9] У 1501 Горішній Буцнів отримав від короля Генрик Мішовський. У березні 1504 буцнівські маєтки перейшли до братів Яна і Віктора Сенінських. 1520 містечко з дозволу короля стало власністю Яна Ніпчиця. Брати Ніпчиці власним коштом під керівництвом досвідчених фортифікаторів Яна з Делейова і Миколая Іскжицького побудували мурований замок. У березні 1540 король дозволив кам’янецькому хорунжому Мацею Влодеку викупити Буцнів у Ніпчиців.
У 1620 році містечко спалили татари.
У другій половині XVII століття власник Буцнева кам'янецький каштелян Габріель Сельніцький відбудував і укріпив замок. 1850 року Серватовські перебудували замок на палац (1915 року згорів, до нашого часу не зберігся).
Під час Національно-визвольної революції українського народу 1648–1676 були зруйновані замок і 96 будинків.
За люстрацією Буцнева за 1661–1665 роки, містечко на той час через татарські напади і руйнування перетворилося на село, у якому були 3 ставки (2 з яких — без води), млин і корчма; орендував село Петро Фірлей.
1469 року як містечко отримало маґдебурзьке право. Як місто Бучнева згадане в Теребовлянських міських (ґродських) актах 1564 року.
1628 року згадане як містечко — адміністративний центр негродового Буцнівського староства Галицької землі Буцнів. За часів старости Антонія Міхала Потоцького до складу Буцнівського староства входили: місто Буцнів, села Ходачків, Драганівка, Почапинці, Забойки, Довжанка, Домаморич.[3]
В історичних документах Буцнів як містечко останній раз зафіксовано в 1765 році.
Згодом населений пункт перебував у власності Потоцьких, Рудзінських, Красінських, Бєльських, від 1840 — Серватовських.
У 1581 році Острів згадане як містечко — власність Миколая Баворовського. Дідич — військовик, командував обороною замку в містечку під час нападу татар.[1]
Магдебурське право 8 міст Залізці,( 1520) , Чортків(1532), Тернопіль (1548), Буданів(1549) Микулинці(1595), Буцнів (1469)(перевірити) Струсів(1610), Касперівці(1619)
Городок
Касперівці
Більче Золоте
Перша писемна згадка — 1427 р.[джерело?] як с. Чартковіце Теребовлянського повіту, власність Я. Прадонтича, очевидно сина Прадонти Копичинського. У 1522 році Чортків — власність Є. Чартковського,[7] який збудував дерев'яний замок.
Перша писемна згадка про Біле датується 1442 роком. 16 серпня польський король Владислав ІІІ як винагороду за вірність у боротьбі з литовцями дарує Міхалові «Мужилу» з Бучача кілька сіл Теребовельського повіту, у тому числі Велике Біле (Wielkie Bielle)[3]. За родини Бучацьких гербу Абданк, яка володіла селом протягом століття, Велике Біле стало містом, статус якого втратило в середині XVII століття.
Вперше згадується Буданів у 1549 році, коли польський король Сигізмунд II Август дозволив шляхтичці Катажині із Золотників (або на Золотниках), дружині шляхтича, галицького войського[4] Якуба Будзановського заснувати на теренах дідичного[5] села Скомороше (або Скоморохи) міста з назвою Бодзанів (Скоморохи залишилися, містечко почали будуватися трохи північніше). Згідно пізнішої легенди, село, котре дало початок місту Бодзанову (Будзанову), було засноване пастухами, назва походила від виду сиру (будз[6]). Шляхтичі Бодзановські (або Будзановські, гербу Самсон[7]), за даними польських дослідників, походили з Куявії в Польщі.[4]
Долина
Довге
Ян Бейгер в книзі «Повіт Теребовлянський» описує про село Довге, яке існувало з 1555 року. Гора Берда і узгір'я гори, що охороняють село від північних і східних холодних вітрів і ліс «Крегулець» з різнорідними породами дерев дають селу помірний здоровий клімат і свіже повітря.
Струсів Перша писемна згадка — 1434 р. як Підбогородиче (Підбугородичин, Підгородиче, Підгородище). Згадується у тогочасних документах як власність Яна з Ориніна (званий також Януш, брат подільського воєводи Грицька Кердейовича[1]). В 1494 р. Підгородище належало синові Яна з Ориніна Кердея — теребовлянському старості Станіславу Кердею.
Буцнів
Городок
Перша писемна згадка — 1418 р. як про важливий оборонний пункт.
У Городку була зупинка для купців, які пливли з Чорного моря до Галича.
Власниками поселення були шляхтичі Язловецькі, Потоцькі.
У 1598 році Геронім Язловецький здійснив збройний напад на Городок, який належав Яну, Анджею, Якубу, Стефану Потоцьким — прийомним внукам його тітки Друзяни Язловецької (вважався таким, що зможе краще ним розпоряджатись). Напад був відбитий, справу було полагоджено[1].
У добу Середньовіччя Городок як оборонне містечко зі замком мав земляні укріплення — «Шанці панни Марії». Внаслідок частих нападів турків і татар поселення занепало, проте на початку 18 ст. під назвою «Кулаків Городок» ще мало статус міста.
Географічне розташування на чумацькому шляху сприяло економічному розвитку. 1619 король Сигізмунд ІІІ надав Я. Лутомірському привілей на заснування у частині села Касперівці «За Серетом» міста, що мало називатися Лутомірськом. Часті турецько-татарські напади призвели до його занепаду.
Більче Золоте
На початку 15 століття неподалік колишнього городища над річкою Серет, виникло поселення Більче, яке вперше згадується у історичних документах в 1482 році.
В другій половині 16 століття воно належало шляхетській родині Язловецьких. В 16 столітті селом володіли магнати Потоцькі. Тоді Більче входило до Червоногородського повіту Подільського воєводства.
У 16 ст. в Більчому було збудовано замок, проте він не міг цілком оберігати село від нападів турків і татар. Ці набіги гальмували економічний розвиток села, завдавали страшного лиха його жителям.
За записами тодішніх реєстрів 1629 року тут було 37 осель, 1650-го їх залишилося всього 20. Під час панування Речі Посполитої в селі насаджувався католицизм і уніатство. 1600 року неподалік Більчого було засновано унійний монастир, руїни якого збереглися й досі (тепер це с. Монастирок).
У документах 1651 і 1652 років Більче згадується як містечко.
- У XVIII ст. населений пункт Милівці отримав статус містечка.
Улашківці славні ярмарками. Як подають історичні джерела, «все почалося після перемоги над турками, коли поляки захопили весь обоз із награбованим добром і оголосили жителям навколишніх сіл про те, щоб вони приїжджали в село і купували собі ці речі. 7 липня вони влаштували такий ярмарок, після чого вже щороку на празник св. Івана Хрестителя на цій горі почали проводити великі ярмарки, на які з'їздилися з товаром купці з різних кінців світу. Традиція проведення ярмарків тривала до Другої світової війни. Після більшовицької окупації їх не стало». Цю площу на хуторі Гора досі називають «базаром». Про ярмарок згадував у споминах письменник Богдан Лепкий.
1522 р. король Сигізмунд І Старий дозволив І. Чартковському підняти с. Чартковіце до рівня міста, надав йому маґдебурзьке право. 1560 р. Чортків отримав підтвердження маґдебургії і герб міста.
На початку XVII ст. власники Чорткова Ґольські збудували замок із каменю та цегли. 1604 року власник Чорткова Станіслав Ґольський отримав привілей на проведення 2-х ярмарків та торгів у неділі. Згодом Чортків — власність Потоцьких гербу Пилява, від кінця XVIII ст. — Садовських, які здали його в оренду австрійському урядові.
Перша писемна згадка про Біле датується 1442 роком. 16 серпня польський король Владислав ІІІ як винагороду за вірність у боротьбі з литовцями дарує Міхалові «Мужилу» з Бучача кілька сіл Теребовельського повіту, у тому числі Велике Біле (Wielkie Bielle)[3]. За родини Бучацьких гербу Абданк, яка володіла селом протягом століття, Велике Біле стало містом, статус якого втратило в середині XVII століття.
Власником міста був войський львівський шляхтич Марцін Вільчек (?—1583), який в 1570-х роках сприяв переселенню до знищеного кримськими татарами міста частини мешканців своїх поселень у Мазовії. В останніх роках XVI — на початку XVII ст. місто належало Тарановським (зокрема, 1606 року шляхтичу Анджею Тарановському); пізніше перейшло у власність Ходоровських (1614 року співвласником був Лукаш Ходоровський; 1625 року — Шимон Ходоровський, ймовірно, син львівського стольника Шимона Ходоровського, який був одружений з був одружений з Ельжбетою Тарановською — представницею роду Тарановських, тодішніх власників Будзанова. 1631 року Ян та Марцін Ходоровські продали місто із замком, їхніми околишніми селами Александерові Сененському (сину Даніеля Сененського та Ельжбети Тарновської[8]); пізніше місто належало Лєвочинським. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. місто мало майстрів — представників 21 ремесла.[9]
1577 року польський шляхтич Ян Ґольський став власником (купив) село Довге, на землях котрого заснував, почав будувати містечко Янів (для відсутности плутанини називали Янів Теребовельський, існування містечка зафіксоване в 1590, 1594 роках; до 1939 року Янів зберігав статус містечка), замок. Для збільшення доходів з міста власник Ян Ґольський надав кошти для будівництва мосту через річку Серет біля Янова. Король Сиґізмунд ІІІ Ваза 1604 poky дозволив йому брати мито для утримування міста, мостів в доброму стані.[1]
Ян Ґольський разом з дружиною Зофією були фундаторами римокатолицької парафії в Янові Теребовельському 1611 року, першого (дерев'яного), наступного - кам'яного костелів в місті.[2]
1644 року містечко — власність Е. Стадніцької.[3] В 1666 році власником містечка був Ґабріель Замєховський гербу Гриф.[4] 1675 року пограбоване під час турецької навали. 1685 року Янівський замок здобув козацький загін під проводом Сулименка.
Наприкінці 19 ст. в Яневі були маґістрат, повітовий суд, нотаріат, пошта, телеграф, синаґоґа. Діяли філії українських товариств «Просвіта», «Луг», «Рідна школа», кооператива.
Ян Бейгер в книзі «Повіт Теребовлянський» описує про село Довге, яке існувало з 1555 року. Гора Берда і узгір'я гори, що охороняють село від північних і східних холодних вітрів і ліс «Крегулець» з різнорідними породами дерев дають селу помірний здоровий клімат і свіже повітря.
Перша писемна згадка — 1559 як Грицівка (нині частина села).
В 1577 році польський шляхтич Ян Ґольський став власником (купив) села Довге, на землях котрого заснував, почав будувати містечко Янів Теребовельський.[2]
В 1577 році польський шляхтич Ян Ґольський став власником (купив) села Довге, на землях котрого заснував, почав будувати містечко Янів Теребовельський.[2]
Струсів Перша писемна згадка — 1434 р. як Підбогородиче (Підбугородичин, Підгородиче, Підгородище). Згадується у тогочасних документах як власність Яна з Ориніна (званий також Януш, брат подільського воєводи Грицька Кердейовича[1]). В 1494 р. Підгородище належало синові Яна з Ориніна Кердея — теребовлянському старості Станіславу Кердею.
Від початку XVI ст. місто отримало назву від прізвища нових власників — Струсів. У цей період над урочищем Чортова Дебра побудовано замок. Напевно, тоді ж місто отримало свою символіку — герб Корчак (родовий герб Струсів).
1610 р. власник містечка Миколай Струсь отримав королівський привілей на дві ярмарки на рік і щовівторка — торги.
1718 р. ремісники Струсова об'єдналися в цехи. У 1747 р. затверджено статут цеху столярів, римарів, колодіїв, бондарів, слюсарів, ковалів, котлярів, гончарів.
1880 р. в містечку проживало 2683 осіб і було 366 господарств.
Буцнів
Населений пункт згаданий також під назвою Бучнова у 1473 р., а у 1504 р. фігурує під тією ж назвою як місто з форталіцією під володінням королівського намісника Януша з Робчиць.[9] У 1501 Горішній Буцнів отримав від короля Генрик Мішовський. У березні 1504 буцнівські маєтки перейшли до братів Яна і Віктора Сенінських. 1520 містечко з дозволу короля стало власністю Яна Ніпчиця. Брати Ніпчиці власним коштом під керівництвом досвідчених фортифікаторів Яна з Делейова і Миколая Іскжицького побудували мурований замок. У березні 1540 король дозволив кам’янецькому хорунжому Мацею Влодеку викупити Буцнів у Ніпчиців.
У 1620 році містечко спалили татари.
У другій половині XVII століття власник Буцнева кам'янецький каштелян Габріель Сельніцький відбудував і укріпив замок. 1850 року Серватовські перебудували замок на палац (1915 року згорів, до нашого часу не зберігся).
Під час Національно-визвольної революції українського народу 1648–1676 були зруйновані замок і 96 будинків.
За люстрацією Буцнева за 1661–1665 роки, містечко на той час через татарські напади і руйнування перетворилося на село, у якому були 3 ставки (2 з яких — без води), млин і корчма; орендував село Петро Фірлей.
1469 року як містечко отримало маґдебурзьке право. Як місто Бучнева згадане в Теребовлянських міських (ґродських) актах 1564 року.
1628 року згадане як містечко — адміністративний центр негродового Буцнівського староства Галицької землі Буцнів. За часів старости Антонія Міхала Потоцького до складу Буцнівського староства входили: місто Буцнів, села Ходачків, Драганівка, Почапинці, Забойки, Довжанка, Домаморич.[3]
В історичних документах Буцнів як містечко останній раз зафіксовано в 1765 році.
Згодом населений пункт перебував у власності Потоцьких, Рудзінських, Красінських, Бєльських, від 1840 — Серватовських.
У 1581 році Острів згадане як містечко — власність Миколая Баворовського. Дідич — військовик, командував обороною замку в містечку під час нападу татар.[1]
Чернихівський замок і перша згадка про село Плесківці[ред. | ред. код]
Князь Костянтин Острозький у 1529 році випросив у короля Сіґізмунда І Старого привілей на побудову замку над Серетом у Чернихові. Досі цю місцевість корінні мешканці села називають Замчиськом.
Зберігся опис замку 1583 року, в якому названі довколишні села, що входили до замку, а саме: Івачів-Горішній, Івачів-Долішній, Іванківці, Малашківці, Глядки, Плесківці, Ренів та інші села. Проте, на основі співставлених давніх історичних актів, можна допустити, що Плесківці вже існували в описах земель так званого Чернихівського ключа з 1545 року. Село існувало значно раніше, ніж це підтверджено документами кінця 16 століття (входили до маєтностей князя Костянтина Острозького).
1516 року Залізці отримали статус міста, 1520 року — магдебурзьке право (прохання дідича Мартина Каменецького, дозвіл короля Сигізмунда I Старого). У 1578 р. рідні брати Ян та Альберт (Войцех) Каменецькі (сини ротмістра Ян Каменецького, який помер 5 лютого 1560 р.) поділили спадок: віддали Залізці разом з селами Гаї-за-Рудою, Гаї-Розтоцькі (Гаї Залозецькі) у власність молодшому брату Станіславу (мав посаду львівського підкоморія, помер 1612 р.[4]).
Після Каменецьких власниками містечка була родини князів Вишневецьких (зокрема, Януш, Константин), Олеських, згодом — львівський староста Єжи Мнішек.
1603 року перед походом на Москву в Залізцях перебував Лжедмитрій I. 1604 — Єжи Мнішек, для допомоги Лжедмiтрію I — своєму зятеві — захопити московський престол, заставив містечко за 40 тис. злотих угорському магнатові Ю. Другету. Після цих подій Залізці перейшли у власність Вишневецьких.
1649 полк Максима Кривоноса здобув місцевий замок. 1675 року татари, не взявши фортеці, знищили будівлі та посіви, тому 1677 року польський сейм звільнив жителів містечка від сплати податків на 12 років.
1743 року перейшли у власність до Потоцьких (до гетьмана коронного Юзефа Потоцького), які 1768 року продали містечко М. Ронікерові.
1772 року 3алізці прилучені до Австрії. Містечко належало до Бродівського, від 1788 — Золочівського округів (циркулів).
У середині XVIII століття в 3алізцях споруджено суконну фабрику, в другій половині XIX ст. збудовані водяний млин, цегельня, винокур. з-д.
Під час І світової війни 3алізці зазнали значних руйнувань, населення було евакуйоване.
Від вересня 1920 містечко — під владою Польщі. Діяли «Просвіта», «Сокіл», «Відродження» та інші українські товариства, кооперативи.
У січні 1940 р. створено Заложцівський район (існував до кінця 1962 р., коли 3алізці перейшли до 3борівського р-ну).
Городище - на місці містечка, де був замок
http://dir.icm.edu.pl/pl/Slownik_geograficzny/Tom_III/151
Городище - на місці містечка, де був замок
http://dir.icm.edu.pl/pl/Slownik_geograficzny/Tom_III/151
Микулинці
| « | А у В'ятичі ходив дві зими на Ходоту і на сина його, і до Кордну ходив першої зими. І ще за Ізяславичами [гналися] за Микулин, і не настигли їх. І тієї весни — до Ярополка у Броди на раду. | » |
За однією з версій, назва селища походить від імені його засновника — воєводи князя Василька Микули. Згідно з іншою, — від давньої церкви святого Миколая, яку збудували тут монахи[8].
У Лаврентіївському літописі «город Микулинь» згадується три рази[9][10][11] у зв'язку з князівськими міжусобицями. Зокрема є згадка під 1444 роком[12][13].
1202 поблизу Микулинців відбулася битва київського князя Рюрика Ростиславича з галицькими і володимирськими боярами.
У другій половині XI століття поселення належало до Теребовельського, від 1140-х — до Галицького, від 1199 — Галицько-Волинського князівств. На той час Микулин був значним населеним пунктом, через який проходив торговельний шлях з Галича до Києва, водночас був ніби твердинею від нападів зовнішніх ворогів.
Період польського панування[ред. | ред. код]
1387 року селище у складі Галицької землі підпало під владу Польщі й згодом почало називатися Микулинці[14] (пол. Mikulińce, Мікуліньце).
У записах Актів гродських і земських[15] зареєстровано видану[16] в таборі біля села Сапова[17] грамоту 1 липня 1459, у якій вказано, що Грицько Кердейович зобов'язаний на своєму селі Микулинці у Галицькому дистрикті[18] генеральному руському старості Анджею Одровонжу суму 60 марок широких празьких грошів. Свідками записані, зокрема, Петро Цебровський, Микола Сенявський, Якуб Копичинський.[19]
Наприкінці 15 — в першій половині 16 століть на Микулинці почастішали напади татарських орд. Для захисту від ворогів власниця містечка графиня Анна з Сенявських Йорданова — донька гетьмана короного, руського воєводи Миколая Сенявського — сприяла будівництву 1550 року мурованого замку-фортеці, що у поєднанні з вигідним географічним положенням призвело до зростання поселення, збільшення кількості населення.
1595 року Микулинці отримали статус міста[20] з правом 3-х щорічних ярмарків і кожного вівторка — торгів. Жителі міста звільнялися від податків на 6 років. Приїжджим купцям дозволялося вести безмитну торгівлю.
 Зборовські |
 Мнішеки |
 Сенявські |
 Потоцькі |
 Конопки |
Потім власниками замку були Самійло Зборовський — зять Анни Сенявської-Йордан, Александр Зборовський. 1637 року містечко разом з фортецею купив Станіслав Конєцпольський.[21] Згодом селище стало власністю Зборовських, від 1637 — С. Конєцпольського, потім Мнішеків, Любомирських, з II-ї половини XVII століття Потоцьких, від 1792 — Конопків гербу Новина.
Панщина в І чверті 17 століття досягала 5-6 днів на тиждень від ланового господарства.
Під час національно-визвольної війни 1648–1657 фортеця зазнала руйнувань. У 1656–1657 роках на околицях Микулинців діяли загони опришків.
1672 року, після 15-денної облоги замку, місто захопили війська султанської Туреччини під проводом І. Шишмана. Турки перебили всіх чоловіків, а жінок, дітей та ремісників забрали в полон.[22]
Під час польсько-турецької війни пропала грамота про надання міських прав, тому на прохання власниці міста, Людвіки з Мнішеків Потоцької, 1758 року польський король Август III Фрідріх був змушений видати нову, якою підтвердив за Микулинцями статус міста і надав магдебурзьке право, а також затвердив герб містечка з зображенням Св. Йосифа Обручника, що тримає на руках немовля Ісуса, на срібному тлі.[23]
Немає коментарів:
Дописати коментар