Легенди та перекази. Мова(діалекти)

Касперівці

• Вапнякова брила із видовбаним зображенням святого Онуфрія (18 ст.).

Кам'яна скульптура св. Онуфрія

Дата його створення точно не встановлена, але немає сумніву, що цій кам'яній скульптурі більше 300 років. Про створення цього зображення в Касперівцях побутує цікава легенда.
З турецького табору, що був у частині Касперівців під назвою Містечок, утік чоловік. Перепливши Серет, він заховався у лісі. Татари шукали його, але так і не знайшли. На пам'ять про щасливу втечу чоловік видовбав у камені, що лежить на крутому схилі, зображення Онуфрія-пустельника, оскільки врятувався в день цього святого. Витесував цю скульптуру він протягом декількох років. Харчувався тим що давали йому місцеві жителі, або вдавалось заробити на різних підробітках. Після закінчення своєї праці чоловік зник. Хто він був й звідки він родом, ніхто так і не дізнався… Пізніше коло скульптури св. Онуфрія була зведена капличка, яка не збереглася до наших часів.

Білче Золоте
https://vseosvita.ua/library/legendi-ta-perekazi-ternopilla-ih-tematicne-rozmaitta-4411.html
Шершенівка

Колись село мало іншу назву і було розташоване на горі Бабиній, біля якої був яр. Та в ті часи нападали на українські багаті землі татари: нищили і палили села, вбивали і кривдили людей. Це село теж було спалене, але мешканці не загинули, а сховалися у ярі. Згодом там і почали будувати свої оселі. Ось так і виникло село. Потім люди почали ділити ниву (землю). І кожен хотів побільше землі- ширшої нивки, від чого і назва — «Ширшанивка», а згодом — Шершенівка. Зараз село це розташоване у ярі між двома горами — Бабиною і Буртною.

Лисівці, Шипівці, Шершенівка

Свою назву, за переказами, село отримало від козака Шипа, який із своїми друзями Лисом та Шершем прибули на ці території. Лис заснував поселення не переїжджаючи через пагорб. А Шип і Шерш помандрували далі. Перебралися через пагорб, де вони натрапили на двох дівчат. Сподобалися дівчатам юнаки Шип та Шерш та й не відпустили їх від себе. Ось так в долині через гору від Лиса і поселився Шип. А Шерш перевів коня через річку й поселився на лівому її березі. З тих пір утворилися три села: Лисівці, Шипівці, Шершенівка.

Капустинці

За леґендою, назва села походить від прізвища козака Капусти, який у глибоку давнину збудував тут фортецю, від котрої залишилися земляні вали. У 1971 р. пам'ятки 15–17 ст. зруйнували представники влади, зрівняли могили бульдозерами, знищили й кладовище.

Милівці

За переказами, село назване на честь козака Мила. Згідно з іншою версією — від милої очам і серцю (улюбленої) місцевості. Окремі дослідники виводять назву села від заняття першопоселенців — «миловці» (мисливці).

Улашківці

В одній із легенд історію Улашківців пов'язано з особою полковника Улашка та кількома іншими запорожцями, які з родинами поселилися на Поділлі, на берегах Серету, спорудили тут оборонні укріплення і захищали рідну землю від нападів кочових орд. Проте одного разу козакам не вдалося перемогти, всі загинули, а на їхню честь, зокрема Улашка, названо навколишні села: Улашківці, Капустинці, Милівці, Лисівці. Донині збереглися назви гір Лиса, Городища, Стоси, де загинули мужні козаки.

Наступна леґенда оповідає про пашу Улаша, який зі своїм військом оселився в селі вздовж Серету і воював з польським королем та полководцем Яном Собєським. Усе це діялося після Бучацького миру (1672), підписаного між Туреччиною та Річчю Посполитою, коли Улашківці передані під владу Туреччини; тоді поляки довго воювали з турецькими військами, врешті-решт військо паші було розбите. Улаш загинув, його вояків поляки назвали улашківцями, а поселення — Улашківці.

У селі під горою є два камені різної висоти, про які також побутує цікава леґенда, начебто це — закохані дівчина та хлопець, яких прокляла матір, і вони стали камінням. Краєзнавці вважають, що назву села слід виводити від власного імені Власій (церковнослов'янське слово), українською мовою — Улас, яке відповідає польському Блажей, що, своєю чергою, походить від грецького «basileios», тобто Василій і означає «королівський.» Отже, стара назва свідчить про українське походження місцевості. В побутовій мові місцеві жителі вживали назву Лашківці.

Сосулівка

За леґендою, назва села походить від того, що, повернувшись після нападу турецько-татарського війська, жителі побачили, що їхні помешкання вщент зруйновані; вирішили їх не відбудовувати, а поселились у долині, на місці, вкритому болотом і заростями. Оскільки нове село виникло на воді, а турецькою вода  — «sos», його найменували Сосулівкою. Інша версія походження назви  — від прізвища Сосуловський.

Чортків

Дослідники пов'язують назву міста зі злим Чорнобогом, за іншими переказами назва походить від першого поселенця К. Чорного або від Чортової долини, що була відома до виникнення поселення. Також існує ще одна гіпотеза про походження назви місцевості від прізвища поляка Чартковського — магната, якому належали дані землі. Але в основі останньої версії лежить анахронізм: Чартковський отримав Чартковіце (Чортків) через століття після першої згадки про це місто^[4].

Скородинці
За переказами, назва походить від трави скорода, що росла в навколишніх лісах; за іншою версією — від слів «скоро день»: скороденці, нібито, так називали мешканців села; за ще однією — від дієслова «скородити» — поселення на випаленому від лісу і заскородженому місці.

Скомороше

Є дві версії щодо назви села. Перша — вона походить від скоморохів — мандрівних акторів-музикантів, які в давнину поселилися на березі р. Серет; друга версія — поселення заснував пан Скоморось (Скомороський). Здавна тут люди займалися землеробством, хоча ґрунти здебільшого глинясті й не давали високих урожаїв.

Різдвяни

Село існує дуже давно. На думку місцевих жителів, назва походить від того, що тут ще у 1241 році на Різдвяні свята відбулася велика битва між Теребовлянським князем і татаро-монголами, від чого пізніше село назвали Різдвянами.

Варваринці

Існує легенда, яка розповідає історію походження села. Давним-давно, коли ще монголо-татарські орди нападали на наші землі, спустошували і спалювали поселення людей свята Варвара захистила жителів села від навали ворогів. А було це так. Неначе смерч сунули монголо-татарські орди українською землею. Люди дізналися, що вороги наближаються до села і вирішили знайти притулок у лісі. Збираючи свої немудрі пожитки, люди прихопили із собою образ святої Варвари. Коли монгольські орди були вже близько, відчуваючи небезпеку, люди почали ревно молитися до святої Варвари. Вони просили в неї захисту і порятунку. Великомучениця почула щирі благання мешканців села і враз сталося диво. Довкола все оповилося темрявою, страшна чорна хмара закрила небо. Було настільки темно, страшно, що люди навіть не бачили одне одного. Вороги зрозуміли, що відбувається щось страшне і раптово повернули свої війська назад. Жителі та їх оселі були врятовані від неминучої загибелі. Так Варвара врятувала мешканців села від смерті. І стала покровителькою і заступницею для них у всіх справах. І на честь цієї святої люди назвали село Варваринці. Пізніше, збудувавши храм, щоб виразити свою вдячність і поклоніння.

Гульки
Раніше неподалік села Велика Лука був хутір Гулька (така топонімічна назва приналежної до населеного пункту частини території збереглася донині). Хутір виник у XVII столітті. По цій місцевості проходив Чорний шлях на Зборів. Тут ріс розкішний дубовий ліс, стояла корчма і було кілька будівель сторожки. Козаки часто зупинялися тут для відпочинку і влаштовували гуляння — гульки. Звідси і пішла назва хутора, який до 70 років минулого століття налічував три двори.

Чистилів

За легендою від чуми вимерло майже все село. Дві сім'ї, що вижили, спалили всі помешкання і повернулися до села через два роки.

Розчистивши згарища, вони почали тут знову жити, на «чистому місці». Звідси і назва села.

Яснище

У сиву давнину вся територія сучасних Яснищ була під лісом. Люди вирубали посеред лісу, неподалік води, галявину і таv оселилися. З часом галявина розширювалася, а навкруги поселення розросталася пустка. Люди побачили, що село залишилось на найяснішому місці — з жодного боку на село не падала тінь. Тому дали поселенню назву Ясніско, тобто місце на якому завжди ясно. З часом перейшло у Яснище.^[12]
За іншою легендою, ще під час нападів татар, аби село не було примітним для нападників, селяни обсаджували село ясенами, звідси і назва Яснище.^[12]

Ратищі

А ще село славиться тим, що тут у церкві знаходиться старовинний чудотворний образ Ратищівської Матері Божої.^[2] Не можна відшукати архівних матеріалів про надання визнання відпусту в селі Ратищі папським престолом. Залишились тільки легенди про чудотворний образ Богородиці.

Один з переказів розповідає, що у XVI ст. татари напали на Залізці, забрали бранців, а церкву спалили. Люди, яким вдалося втекти з міста у неприступні лози мочарних над Серетом бачили, як із палаючої церкви вийшла Мати Божа із запаленої свічкою і понад ставом попрямувала в бік села Ратищ. Згодом, на горі під лісом, на старовинній липі з'явився образ Матері Божої. Люди, побачивши таке небуденне явище — появу на липі образу Богородиці, вирішили забрати його з липи і перенести до церкви. Яке ж було їх здивування, коли наступної неділі образ Богородиці знову з'явився на липі під лісом. Стало зрозуміло, що Мати Божа вибрала собі місце якраз тут, на Ратиській горі. Сюди знову прийшли церковні процесії з навколишніх сіл. У скорому часі на горі була збудована дерев'яна церква, у якій помістили образ Богородиці, який засяяв золотими барвами, а ясність церкви було видно на всю околицю. Згодом відбулася пожежа і у храмі с. Ратищі — згорів квот та рушники довкола ікона, але сама святиня залишилася не ушкодженою.

З цього часу до образу Матері Божої в Ратищах стали приходити немічні, хворі та потребуючі допомоги люди з навколишніх сіл. Мати Божа помагала всім, хто з вірою та надією приходив до неї. Свято Успіня Пресвятої Богородиці стало традиційним храмовим, на яке приходило багато людей з поблизьких сіл і дальніх околиць, куди донеслася звістка про чудотворний образ. Вдячні люди обдаровували чудотворну ікону золотими і срібними вотами у вигляді сердець, ніг чи рук, за своє оздоровлення. Церква з чудотворним образом кілька разів горіла, але образ завжди залишався неушкодженим. Він став «Неопалимою купиною».

У Ратищах відновилися відпусти і тривали до 1944 року. Під час Другої світової війни церква була знову пошкоджена і разом із нею копія чудотворного образу. За час панування більшовицького атеїстичного режиму селянам не давали відновити церкву, чинилися різні перешкоди із Богослужінням. Напередодні празника у 1960 р. жителі сусіднього села Гаї за Рудою відреставрували образ Ратиської Матері Божої та встановили його в церкві.

Сьогодні у церкві є 4 образи Ратищівської Матері Божої. Найстаріший — біля дверей, зліва. Скільки йому років ніхто не знає. Другий — за вівтарем. Третій — за престолом, якого опускають під час служіння Молебню до Матері Божої. А четвертий намальований недавно у 2009 році, при малюванні якого дотримано всі канони стосовно малювання ікон.

Чистопади

Щодо назви села, то існує легенда, яка розповідає нам звідки походить його назва. За легендою під час монголо - татарської навали на західні землі україни, монголо - татари напали й спалили село, і воно "чисто впало". Перша згадка про село є в 1701 році, коли тут була побудована дерев'яна церква св. Миколая.

Залізці

З замком пов'язана легенда: «Літом 1675 року замок взяли в облогу турки та татарами. Після двох невдалих спроб взяти замок приступом, вирішили поворожити. Мовляв, як Аллах скаже — так і буде. Для ворожби взяли чорну курку, її завдання полягало визначати в яку сторону потрібно рухатись війську. Курка, побігла туди, звідки її принесли, в турецький табір. Це сприйняли, як знак до відступу і облога була знята».

Плесківці

За місцевими переказами, що переходили із покоління в покоління, назва села походить від рівного плеса води кількох ставків, які з'явилися на річці Безодня. Легенди також переповідають, що на захід від села у долині били глибокі джерела, дна яких не було видно, а вода в них була чиста, прозора і студена. Нібито від того і походить назва річки.

Глядки
У давні часи хоронили його від ворожих нападів неприступна смуга забагнених сіножатей над річкою, а з другого боку — густий, важкопрохідний ліс. З узгір'я можна було бачити всю околицю на кільканадцять кілометрів, і, здається, від слова «глядіти» пішла назва села Глядки.

Наддністрянський говір Шило Григорій
http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0005110